Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Є 24 Оса

Однак російська культура продовжувала впливати на мене до зими 2014 року. Тоді різниця між ними і нами стала очевидною настільки, що й говорити не хочеться. З 1991 року наші культури історично розійшлись в різні боки, повернувшись до своїх коренів. В Україні переміг козацький дух. Якщо гетьман козакам не підходить - к бісу піде гетьман. Росіяни досі не розуміють, як же так?! Бо ж росіяни виросли на культурі підкорених і завойованих. Коли русичі прийшли на північні землі, там вже сиділи угро-фіни (подобається це росіянам чи ні). Певний час тамтешні князі зберігали кровний зв’язок з київськими князями, однак місцеве населення, угро-фіни, будучи у фактичній більшості, змушене було коритись організованій меншості - русичам. А потім пришла орда! Однак, якщо автохтонні землі Русі вважали за краще об’єднатись з братніми народами, для звільнення від іга, то на північних землях орда затрималась надовго, бо ж і для орди, і для Московії політика раба і господаря була дуже близькою. Вони б назвали союз руських земель з литовцями ганебним і безхребетним. Бо ж «ми старого не рушимо, а нового не вводимо» - такою була братня політика литовців. Куди їй до малоросійської колегії з подальшим урізанням можливості писати й навчатись українською мовою внаслідок союзного договору Гетьманщини і Московії.

Росіянам не здається, що вони погані брати, з котрими Україні ще років чотириста ворогів не потрібно буде?

Тож після того, як українці посміли прогнати свого президента, що був надто лояльним до Росії, Росія розпочала захоплення українських земель. Чи ж не від надлишку братньої любові? Визнавши в українцях фашистів, так само, як Гітлер свого часу призначив євреїв винними в усіх смертних гріхах, Росія анексувала Крим. Чимало російських переселенців і задурене пропагандою кримське населення тому посприяли, звісно. Однак, браття, додасте від мене пару матюків, де ваше «іду на ви»? Ви, за фактом дії, напали на нас підло і в кращих традиціях фашистської Німеччини, без оголошення війни. Особливо цікаво було слухати на цьому фоні російських лібералів, які запевняли, що українці їм вибачать такий ниций та підлий крок. Саме тому, що українці надто довго росіянам вимушено вибачали, бо ж як не вибачити тому, під чиїм гнітом постійно перебуваєш. Росіяни від безкарності останню совість втратили. Вони вирішили, що можна прийти на мою землю, стріляти по мирним домівкам із БМ – 21 і ще й обурюватись. А де ж ваша вдячність? То ж не дивуйтесь, якщо я свою вдячність росіянам загорну в 12 калібр.

Коли почалась війна на Сході, я пішов добровольцем в числі першого призову в АТО. Тоді мені було 25 років. Я пройшов строкову службу в армії. Однак чи можна назвати службою охорону полігону? Хоча полігон був на Західній Україні, для мене, жителя південних степів, то практично екзотика, бо ж культури свого народу я майже не знав. Лише щось наспівували бабусі. В моєму селищі традиційно не любили кацапів. Власне, то була вся історична пам’ять. Ще там, на службі, я познайомився з Андрієм. Він справжній волиняка. Андрій став для мене істориком, культурологом і просто добрим другом. Він розповів мені все те, що по-хорошому я мав би знати з дитинства, однак не знав. Довгими ночами, коли робити не було що, Андрій мені розповідав про мою країну.

Звісно, можна сказати, що розповіді Андрія були однобокими. Однак я теж жив в своєму, напівреальному світі, що був чужим для Андрія. Різниця була лиш в тому, що ми обоє прагнули культурного контакту в межах своєї країни. Мене все життя лякали бандерівцями. Однак ті, що лякали, не врахували, що кінцевий висновок про страх я роблю сам. Як наслідок, мені стало цікаво, а хто ж такі ці бендерівці? Та й не логічно якось виходило: воювали бандерівці з радянськими військами, а боятись їх маємо ми. Ага! Не діждетесь. І тепер, коли говорять про те, якими суровими були ці бендерівці, скажу лиш погляд з півня… Був один радянський солдат, корінний одесит (якщо не помиляюсь), що воював у Другу світову. Йому довелось зустрітись з цими страшними бандерівцями…. Розійшлись миром-дружбою. Мабуть тому, що він був нормальним чоловіком і радянської пропаганди не слухав. Та й серед бандерівців знайшлись добрі люди. А от з КДБ бандерівці не дружили. Однак і південь може розповісти чимало страшних історій про те, за які дрібниці за доносом висилали людей до Сибіру. Так що розказувати про те, як південь цілком і повністю підтримував радянську владу, не варто. КДБ тут теж немало невинної крові пролило, і забувати про це не розумно.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!