Слава ЗСУ!

Юрій довго нам показував надбання своїх підопічних. Безпілотники тут не просто випускались, вони тут постійно вдосконалювались. Підбирались нові технічні рішення для вирішення поточних проблем. Там було чимало всілякої всячини. Важко було уявити, що все це поміщається в невеликому складському приміщенні за Києвом.

Під кінець господар посадив нас з Андрієм за службовий стіл, який був нічийним і використовувався всіма в міру потреби. Він знаходився в кутку приміщення, подалі від довгокрилих безпілотників.

Наш ангар невеличкий, - сказав Юрій, вмикаючи настільну лампу.

За вікном був день. Однак, у складському приміщенні місцями було дуже темно.

Ми з хлопцями подумали і вирішили вам допомогти, - вів далі Юрій. – Ми можемо розробити тестову модель. Ось, – сказав він, розгортаючи на столі великий ватман, - навіть за креслення взялись. Я говорив з Андрійком, він приїде на тестувальний політ. Але це не вирішить головних проблем. Ми ще раз подумаємо над антигравітаційним приводом, бо ж хлопець посилається саме на нашу розробку. Я знайду хорошого зброяра, це теж не проблема. Проблема в корпусі. Його не можна робити, як корпус звичайного безпілотника. Потрібно шукати сплави, а значить - варто поговорити з ливарниками. Взагалі, було б ідеально, якби він міг ховатись просто на землі, пірнати в річки, або ж пригортати себе тонким шаром ґрунту….

… А я думав, що малий фантазер, - якось вирвалось у мене.

Ми всі розробники фантазери. Якби люди не мріяли, то й не літали, - сказав Юрій. – Однак, тут є декілька труднощів. Щоб машина пірнала, їй потрібні пустоти. Але одна людина вже над цим думає. З корпусом складніше. Якщо безпілотник лежатиме на ґрунті, а по ньому проїде танк, то вся наша робота піде коту під хвіст. Тому я наполягаю на тому, щоб корпус був з хорошого сплаву, здатного витримати великі навантаження. Крім того, не забувайте про начиння. Там стоятимуть три важливі речі, які дорого обійдуться: перш за все, двигун, потім мій антигравітаційний привід і жорсткий диск, чи що там вигадають наші робототехніки. Якщо це все роздавить танк чи машину випадково підстрелять, буде дуже образливо. Безпілотник за жодних обставин не має дістатись ворогу. Він має завжди знати, де його дім… Хотілося б, щоб у нас були радари, а не антени. Та що зробиш. Доведеться шукати йому оптимальну частоту. Теоретично, він вдень може вести зйомку місцевості, а вночі повноцінно полювати на супротивника. Сама машина хороша. Мені ідея подобається. Але щоб її втілити, доведеться пройти сім кіл пекла, це я вам як колишній чиновник говорю. Я зв’яжусь з ливарниками, робототехніками і інститутом ядерної фізики. Думаю, хлопці допоможуть для доброго діла. А ще нам знадобиться Антонов. Випускати такий безпілотник на своїй базі я не зможу.

4

Перше коло пекла

Минув місяць. За цей час Юрій підняв всі свої зв’язки, щоб просунути наш проект. В нас теоретично було все: зброяр придумав хитрий механізм, що дозволяв компактно зберігати кулі і пускати їх; волонтери Юрія придумали оптимальну поверхню безпілотника, поставили на нього цілих два компактних антигравітаційних привода; інститут ядерної фізики завершував роботу над двигуном для нього; програмісти писали програму для безпілотника, теж безкоштовно. На якусь мить я навіть повірив, що зовсім скоро цей безпілотник злетить в небо. Для реалізації проекту все було готове, лишалось тільки дві проблеми: ливарники, які не хотіли щось робити без згоди держави, і Антонов, який просто ще не знав, яка місія його очікує.