Слава ЗСУ!

229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,

230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне

233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,

234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!

235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою

236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!

237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть,

238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.

240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,

241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,

242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,

243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу -

244] Людям знамення, - й сліпучим вона все освітлює сяйвом.

245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.

246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,

247] Славний супутник його, - приходив він мідного списа

248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,

250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?

251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?

252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь

253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

255] «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!

256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,

257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,

258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

260] «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,

261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,

262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,

263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.

264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,

265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів».

266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

267] «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім

268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.

269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:

270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,

271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.

272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,

273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

275] «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?

276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали

277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,

278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.

279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,

280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,

281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає,

282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,

283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.

284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний

285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,

286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.

287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.

288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,

289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,

290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,

291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.

292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,

293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.

294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,

296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.

297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.

298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,

300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.

301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів

302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби

303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.