Слава ЗСУ!

150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній

151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну

152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера

154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала

155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,

156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.

157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку

158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.

159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,

160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.

161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:

162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,

163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим

165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.

166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,

167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши

168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.

169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.

170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею

171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,

172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, -

173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім

174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.

175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала

176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,

177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.

178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна

179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.

180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,

181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,

182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок

183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.

184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша -

185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,

186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.

187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,

188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,

189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

190] «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,

191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,

192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?»

193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:

194] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,

195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:

198] «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею

199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!

200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, -

201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,

202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,

203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний

204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,

205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.

206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання

207] Й спільного ложа, - така ворожнеча їм в душу запала.

208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце

209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, -

210] Завжди шановною й любою будуть мене називати».

211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:

212] «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова -

213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».

214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс

215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:

216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови

217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.

218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:

219] «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс

220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,

221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».

222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера

223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.

224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,

225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу

226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,

227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,