Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.

229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте

230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.

231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.

232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:

233] «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!

234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні

235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.

236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами

237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.

238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло

239] Гарне, - син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно

240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,

241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».

242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

243] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!

244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би

245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,

246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.

247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би

248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.

249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,

250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса

251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.

252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,

253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала

255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,

256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився

257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди

258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,

259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.

260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,

261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.

262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».

263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:

264] «Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?

265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,

266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?

267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших

268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш

269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш».

270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:

271] «Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,

272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,

273] Лівою - сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому

274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,

275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших

276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю».

277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.

278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала

279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.

280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,

281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили

282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.

283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом

285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами.

286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,

287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді

288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.

289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,

290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове

291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом - люди.

292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину

293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.

294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,

295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,

296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.

297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:

298] «Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі».

300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:

301] «До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, -

302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,

303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,

304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.

Попередня
-= 115 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар