Слава ЗСУ!

520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду

521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,

522] М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, -

523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,

524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.

525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.

526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, -

527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду

528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко

529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.

530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,

531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,

532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.

533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися

534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,

535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим

536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,

537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

538] «От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку

539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».

540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю

541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,

542] Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,

544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,

545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний

546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.

547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім

548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку

549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині

550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, -

551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв

552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.

553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,

554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,

555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:

556] «Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,

557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла

558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!

559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».

560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

561] «Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна

562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!

563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати

564] Тіло, - так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.

565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно

566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».

567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,

568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,

570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи -

571] Скільки не гонять її, вона повертається знову

572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!

573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.

574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.

575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.

576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор

577] З-поміж троян, - товаришем учт йому був він і другом.

578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий

579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.

580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий

581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.

582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього

583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем

584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.

585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:

586] «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?

587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем

588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає

589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,

590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий

592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.

593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками

594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,

595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,