Слава ЗСУ!

492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.

493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,

494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,

495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,

496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.

497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:

498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно

499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.

500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,

501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».

502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром

503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.

504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.

505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю

506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,

507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу

508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:

509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба

510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»

511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:

512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна

513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».

514] Так між собою вони розмову провадили щиру.

515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,

516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,

517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.

518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,

519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,

520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же

521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.

522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке

523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,

524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, -

525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.

526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.

527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали

528] Гнані жахом трояни, - тож опору більше чинити

529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,

530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:

531] «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки

532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько

533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.

534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,

535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:

536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»

537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, -

538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч

539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.

540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,

541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини

542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло

543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.

544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,

545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу -

546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, -

547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього

548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,

549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.

550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,

551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.

552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

553] «Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану

554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,

555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.

556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно

557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів

558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди

559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь...

560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,

561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.

562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,

564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, -

565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.

566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.

567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?