Слава ЗСУ!

259] Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

260] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

261] «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

262] Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

263] Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

264] А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, -

265] Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

266] Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже

267] Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий.

268] Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо

269] Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.

270] Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна

271] Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині

272] Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»

273] Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

274] Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

275] Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

276] В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

277] Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

278] Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

279] «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

280] Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

281] Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

282] Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!

283] Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

284] Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

285] Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

286] Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!

287] Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю

288] Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»

289] Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа

290] Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

291] Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь

292] Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.

293] Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

294] Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

295] Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

296] Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

297] «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

298] Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

299] Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

300] Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї

301] Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби

302] Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше

303] Допомагали мені. І от доля уже настигає.

304] Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

305] Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

306] Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,

307] Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,

308] Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,

309] Що на рівнину раптово із темної падає хмари

310] Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, -

311] Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.

312] Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

313] Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

314] Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

315] Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

316] Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

317] Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі

318] Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

319] Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,

320] Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо

321] І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.

322] Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,

323] Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.

324] Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,

325] Горло біліло, - найшвидше душі там сягає загибель, -

326] Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

327] І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

328] Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

329] Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

330] В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

331] «Гекторе, вбивши Патрокла, - невже врятуватись самому

332] Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?

333] Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший

334] Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався -