Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

411] Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.

412] Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій

413] Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався.

414] В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він,

415] Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній:

416] «Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста

417] Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських!

418] Там нечестивого буду благати злочинного мужа,

419] Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну

420] Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає

421] Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель

422] Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене -

423] Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він!

424] Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся,

425] Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, -

426] Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене?

427] Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце -

428] Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!»

429] Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни.

430] Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:

431] «Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе

432] Жити мені! І днями й ночами по цілому місту

433] Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині,

434] Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога,

435] Теж шанували тебе, великою славою був їм,

436] Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!»

437] Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось

438] З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий,

439] Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами.

440] В дальнім покої високого дому багряну тканину

441] Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі.

442] В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям

443] Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова

444] Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою.

445] їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, -

446] Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна.

447] Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі,

448] Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав.

449] До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:

450] «Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось.

451] Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях

452] Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене

453] Гнуться, - лихо якесь над синами Пріама нависло.

454] Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся,

455] Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий

456] До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши,

457] Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив.

458] Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп,

459] А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний».

460] Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада,

461] З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці.

462] Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли,

463] Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло

464] Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні

465] Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних.

466] Темної ночі імла повила їй зволожені очі,

467] Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна.

468] Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку

469] Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду,

470] І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта

471] Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний

472] Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки.

473] Та навколо ятрівки й зовиці її оточили

474] Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали.

475] А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся,

476] Гірко вона заридала і мовила серед троянок:

477] «Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє

478] Ми народились - ти в Трої високій, Пріамовім домі,

479] Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних,

480] В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий,

481] Доньку нещасну, - було б мені краще на світ не родитись!

482] Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини,

483] Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі

484] В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко,

485] Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий,

486] Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи.

Попередня
-= 184 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар