Слава ЗСУ!

737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,

738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.

739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,

740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.

741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних

742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.

743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,

744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала

745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.

747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!

749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,

750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.

751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий

752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,

753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;

754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю

755] І волочив круг могили тобою убитого в січі

756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.

757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,

758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий

759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.

761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!

763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,

764] Що мене в Трою привіз, - хай раніш я загинула б краще!

765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,

766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,

767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!

768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти -

769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,

770] Або свекруха, - сам свекор був завжди як батько ласкавий, -

771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,

772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.

773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.

774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині

775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.

777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої

779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,

780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,

781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами

783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались.

784] Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста,

785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна,

786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло

787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла,

789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди,

790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика,

791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,

792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того

793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали

794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.

795] Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом

796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,

797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї

798] Зверху багато каміння великого щільно наклали,

799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,

800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.

801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім

802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній

803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем.

804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.

ПРИМІТКИ

ПІСНЯ ПЕРША

Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше - надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, - Муза. З дев'ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.

2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в «Іліаді» йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів'янами, хоч це були й окремі племена.