Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

Що на ясному рамені ти віяльну носиш лопату,

Можеш у землю тоді доладне весло устромити

130] Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці -

Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще,

Та й повертайся додому й священні склади гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють, -

Всім по черзі. Й не у хвилі морській тебе смерть після того

135] Легка спіткає, - спокійно її ти появу зустрінеш

В старості світлій своїй, навколо оточений мирним

Щастям народу твого. Що сказав я - все правда нехибна».

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

«Долю, Тіресію, цю мені вічні богове зіткали.

140] Ти ж і про інше мені розкажи і повідай одверто:

Бачу я перед собою померлої матері душу.

Мовчки вона біля крові сидить і не сміє на сина

Глянути навіть або ще й розмову із ним розпочати.

Як це, владарю, зробити, щоб сина вона упізнала?»

145] Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

«Легко на це відповім, ти ж у серце вклади моє слово.

Той із мерців, що з життям розпрощались, кого ти допустиш

Близько до крові, усю розповість тобі правду нехибну,

А заборониш кому - той повернеться в пітьму безмовно».

150] Так промовляла душа владики Тіресія й знову

В дім до Аїда вернулась, божисте віщання скінчивши.

Я ж залишився на місці і ждав, поки мати підійде

Й чорної крові нап'ється. Тоді лиш мене упізнавши,

Гірко вона заридала і мовила слово крилате:

155] «Сину мій, як у підземній цій темряві ти опинився,

Бувши живий? Нелегко побачити все це живому.

Ріки-бо нас розділяють великі й потоки жахливі,

Передусім Океан, - переправи ніде через нього

Піший не знайде, якщо не пливе на міцнім кораблі він.

ібо ци не з-під Трої йдучи, аж сюди з кораблем ти дістався

З товаришами по довгих блуканнях? Чи, може, ти й досі

Ще не доплив до Ітаки і вдома дружини не бачив?»

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

«Матінко люба! Нужда завела мене аж до Аїда -

165] -тур розпитати я мусив фіванця Тіресія душу.

Не наближався я ще до Ахеї, на землю вітчизни

Ще не ступав, весь час у тяжких нещастях блукаю

З тої пори, як разом поплив з Агамемноном світлим

До Іліона, що славиться кіньми, з троянцями битись.

170] Ти ж мені інше тепер розкажи і повідай одверто:

Кери якої велінням взяла тебе смерть смутковійна?

Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда

Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила?

Та розкажи ще про батька й про сина мого, що лишив я, -

175] Владу почесну мою ще тримають вони чи хтось інший

Має її, бо ніколи я, кажуть, уже не вернуся?

Ще про дружину мою розкажи, її наміри й мислі:

Чи біля сина вона ще і вірно усього пильнує,

Чи вже хто-небудь із знатних ахеїв узяв її заміж?»

і80] Так говорив я, і в відповідь мовила мати шановна:

«Вірна лишилася серцем дружина твоя й проживає

Досі у домі твоїм. У вічному смутку й печалі

Дні вона й ночі безсонні лиш сльози гіркі проливає.

Славної влади твоєї ніхто не одняв ще. Спокійно

185] Спадком твоїм Телемах володіє; в однаковій долі

Учти дає він, як мужеві личить, що суд учиняє.

Всі його кличуть до себе. Так само в селі твій домує

Батько й до міста вже більше не ходить. Ні ліжка м'якого,

Ні подушок, ані ковдри порядної в нього немає,

190] Разом із слугами спить він у домі своєму зимою

В попелі, близько вогню, одежиною вбогою вкрившись.

А як наблизиться літо чи осінь дорідна настане,

У винограднику десь на горбку назгрібає він купу

Листя опалого й ложе затишне собі улаштує.

195] Там він у смутку лежить і з зростаючим болем у серці

На поворот твій чекає, - тяжка йому випала старість.

Так от загинула й я, настигнута долею злою.

Не стрілоносна богиня-мисливиця в домі моєму

Ніжними стрілами, враз надійшовши, мене умертвила,

Ані хвороба ніяка мене не настигла, що часто

Болем виснажливим дух із тіла людей виганяє,

Тільки журба та нудьга за тобою, ясний Одіссею,

Та вболівання за тебе солодкий мій дух відібрали».

Так говорила вона, і боровся в думках я з бажанням

Щиро обняти моєї небіжчиці матінки душу.

Тричі я все поривався, так прагнуло серце обняти.

Тричі вона моїх рук уникала, мов тінь перебіжна

Чи сновидіння. А в грудях печаль ще гостріше зростала.

Попередня
-= 287 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар