Слава ЗСУ!

В разі Харібди я згубної якось уникну, чи зможу

Скіллу відбить, як супутців почне вона раптом хапати?»

115] Так запитав я, й мені відказала в богинях пресвітла:

«Знову, зухвальче, на думці у тебе лиш битви та ратні

Подвиги? Навіть безсмертним богам поступитись не хочеш?

Скілла не смертна істота, то ж лихо вона не смертельне,

Дика і люта потвора, ненатла, страшна, нездоланна.

120] Сила - ніщо перед нею, найкраще від неї тікати.

Тільки ж зупинишся ти біля скелі, щоб взятись до зброї,

Дуже боюсь я, що встигне накинутись Скілла й схопити

Стільки мужів з корабля твого, скільки голів є у неї.

Ти ж якнайшвидше пливи, Кратеїду на поміч призвавши,

125] Скіллину матір, що людям на горе її породила, -

їй лиш утримать дочку, щоб знову на вас не напала.

Потім прибудеш на острів Трінакію. Мирно пасуться

Гелія там корови численні й опасисті вівці -

Сім худоби черід і овечих отар стільки ж само,

130] В кожній півсотні голів. Ні приплоду у них не буває,

Ні вимирають вони. їх богині пасуть, пишнокосі

Німфи-пастушки, одна Фаетуса й Лампетія - друга, -

Гелію Гіперіону їх світла зродила Неера.

Та, породивши й зростивши, поважна їх мати далеко

135] Жити послала на острів Трінакію, щоб стерегли там

Батькові вівці вони і пасли корів круторогих.

Як не торкнетеся їх, на думці повернення мавши,

То, хоч зазнаєте лиха багато, в Ітаку вернетесь,

А як торкнетесь, загибель віщую я вам - кораблеві

но й товаришам твоїм. Сам же ти, правда, врятуєшся смерті

Й, хоч загубивши супутців, нескоро повернешся з лихом».

Так вона мовила, й скоро Еос надійшла злотошатна -

Знову на острів вернулася свій у богинях пресвітла.

Товаришів я тоді розбудив і звелів їм негайно

145] Стати на свій корабель і причали усі розв'язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А пишнокоса Кіркея, страшна ясномовна богиня,

Чорному вслід кораблеві товариша доброго людям -

150] Вітер попутний - послала, що груди вітрил надимав нам.

Снасті тим часом усі спорядивши, на свій корабель ми

Сіли, - вітер лише та стерничий його спрямували.

З смутком на серці тоді до супутників знов я звернувся:

«Друзі, не я лиш один і не двоє те знати повинні,

155] Що провістила Кіркея мені, в богинях пресвітла.

Отже, я все розкажу вам, щоб знали, чи смерті нам ждати,

Чи від загибелі вдасться втекти і від Керн умкнути.

Передусім уникати вона нам наказує співу

Богоподібних сирен та їх лук, рясноцвітно квітучих.

160] Тільки мені їх послухати вільно. Але перед тим ви

Міцно до щогли мене прив'яжіть, щоб стояв біля неї

Я нерухомо, путами зв'язаний якнайтугіше.

А як благатиму я розв'язати й наказувать буду,

Линвами хай прив'яжуть до щогли мене ще міцніше».

165] Мовлячи так, докладно супутникам все розповів я.

А корабель наш доладний тим часом за вітром попутним

Швидко до острова, де ті сирени жили, наближався.

Згодом і вітер ущух, і раптом настала навколо

Тиша безвітряна, - бог тоді хвилю морську заспокоїв.

170] З місць повставали супутники всі і, згорнувши вітрила,

Склали на дно корабля їх, самі ж посідали рядами

До кочетів і веслами пінити хвилю взялися.

Взяв тоді воску я круг, подробив його гострою міддю

На невеликі шматочки й міцними став м'яти руками.

175] Швидко розм'як він, бо й сила на нього давила велика,

Й Гелія сяйво жарке, державця Гіперіоніда.

Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха,

Потім вони вже за руки і ноги мене прив'язали

Стійма до щогли міцної, ще й линвами туго скрутивши,

180] Веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже наблизившись віддаль, що й поклики чути,

Наш корабель бистрохідний не міг від сирен заховатись,

Що почали йому навстріч виводити пісні дзвінкої.

«Гей, Одіссею преславний, ти гордість ахеїв велика!

185] Ну-бо, спини корабель, щоб послухати нашого співу.

Не пропливав тут ніхто на своїх кораблях чорнобоких,

Поки солодкої пісні із уст він не вислухав наших, -

Нею утішений, далі пливе він, дізнавшись багато.

Знаємо все-бо ми, що довелося у Трої просторій

190] З волі богів і аргеям, також як троянцям, зазнати.

Знаємо й те ми, що діється скрізь на землі многоплідній».

Так вони мовили співом чудовим. І прагнув всім серцем