Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

Співу їх слухати я, і звелів я себе розв'язати,

Товаришам поморгавши, вони ж, все гнучись, веслували.

195] Встали лише Перімед з Еврілохом і, пут іще більше

Взявши та линв, ще міцніше до щогли мене прив'язали.

Тільки як вже проминули той острів і більше не чули

Ні голосів ми сирен, ані їх чарівливого співу,

Товариші мої вірні той віск повиймали, що вуха

200] Ним заліпив я їм, отже, й мене тоді з пут увільнили.

Щойно покинули острів ми той, як здаля над водою

Пару і хвилю побачив велику і гомін почув я.

Повипускали і весла із рук всі гребці з переляку,

Аж зашуміли вони з течією, і враз зупинився

205] Наш корабель, - вже не гнали його гладкотесані весла.

Я ж корабель обійшов, перед кожним спиняючись мужем,

Товаришів підбадьорив, їм мовивши слово ласкаве:

«Не новина для нас, друзі, в лиху потрапляти пригоду!

Лихо нам нині не більше, ніж те, коли силою всіх нас

210] Злобний кіклоп зачинив у печері своїй глибоченній.

А й відтіля ж утекти нам мій розум, порада і вміння

Допомогли, - так само й про це ви згадаєте лихо.

Отже, послухайте й нині мене і робіть, що скажу я.

Сидячи при кочетах своїх, моря глибокого хвилю

215] Веслами дружно гребіть, - можливо, нам Зевс допоможе

Лиха позбутись цього і страшної умкнуть небезпеки.

Отже, й тобі, стерновий, я наказую, - ти ж бережи це

В думці своїй, кораблем доладним керуючи нашим:

Осторонь пари і далі від хвилі цієї спрямовуй

220] Наш корабель та до скелі он тої веди й стережися,

Щоб не втягнуло сюди його й нас до біди не довів ти».

Так говорив я, й вони послухали слів моїх зразу.

Я не згадав їм про Скіллу, про лихо оте неминуче,

Щоб з переляку і весел своїх не покидали наші

225] Товариші і на дні корабля не сховалися раптом.

Тільки, на жаль, тоді зовсім забув я смутливу Кіркеї

Пересторогу - жодної зброї з собою не брати.

Я ж і славетну броню надягнув і, два списи довженні

В руки узявши, на ніс корабля, на передню подався

230] Палубу, - звідти-бо, я сподівався, з'явитися мала

Скілла печерна, що згубу несла для супутників наших.

Та не побачив нічого я, тільки втомилися очі

Скелю, повиту імлою, з туману весь час виглядати.

З стогоном так і плачем ми вузьку пропливали протоку, -

235] Скілла-бо там по один бік, по другий - божиста Харібда

Грізно ковтала із моря глибокого воду солону.

А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло,

Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна

Високо вгору злітала, обидві зрошаючи скелі.

240] А як ізнову ковтала морську вона воду солону,

Вся відкривалась вируюча хлань, і скелі навколо

Грізно лунали, й на дні вже земля відкривалась глибоко

З чорним піском. І блідий охопив всіх супутників острах.

З жахом, загибелі ждучи, дивилися ми на Харібду.

245] Скілла ж в той час з корабля мого бистрого шість ухопила

Товаришів, найсильніших гребців із міцними руками.

Тут на швидкий корабель і супутників я оглянувся

Й тільки побачити встиг, як високо в повітрі мелькнули

Руки та ноги їх. З криком жахливим вони увостаннє

250] Звали мене, на ім'я окликаючи, в тузі сердечній.

Так, як із виступу скелі рибалка на вудці довженній

Разом з поживою рибам м&чим на приманку лукаву

Кидає в море грузилом ще й ріг із вола польового,

Й кинута з моря на берег тріпоче сполохана риба, -

255] Так над скалою й вони у повітрі усі тріпотіли.

Біля печери вона їх пожерла, вони ж все кричали

Й руки у смертнім одчаї усе простягали до мене.

Більшого жаху ніколи мої ще не бачили очі,

Хоч і багато зазнав я, шляхами блукавши морськими.

260] А як нарешті уникли ми скель та страшної Харібди

Й Скілли, на острів чудовий пресвітлого бога небавом

Ми прибули. Багато там паслося широкочолих

Гелія Гіперіона чудових корів і овечок.

Здалеку в морі іще на своїм кораблі чорнобокім

265] Чуд я рЄВіння корів, що лунало з обори, й овечок

Мекання тихе. І зразу ж тоді мені спала на серце

Віщого мужа, сліпого фіванця Тіресія, мова

Й слово Кіркеї-ееянки, що наказала суворо

Острова Гелія нам, утіхи людей, уникати.

270] Отже, звернувсь до супутників так я в тузі сердечній:

«Слухайте слів моїх, друзі, що стільки вже лиха зазнали!

Розповісти я повинен Тіресія вам віщування

Й слово Кіркеї-ееянки, що наказала суворо

Попередня
-= 296 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар