Слава ЗСУ!

25] Заборонив ти виходить служницям, а світять вони ж то».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Гість оцей піде. Не дам я без діла лишатись, хто збіжжя

З мірки черпає моєї, хоч був би й з далекого краю».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,

І до покоїв залюднених двері вона зачинила.

Зразу ж підвівсь Одіссей із сином своїм світлосяйним,

Стали виносить вони і горбаті щити, і шоломи,

Й гострі списи. Ішла перед ними Паллада Афіна

Із золотим каганцем і путь їм чудово світила.

35] Раптом тоді Телемах до батька свойого звернувся:

«Батечку, диво я бачу велике очима своїми!

Стіни будинку, і сволоки, й балки прекрасні, й соснові

Бантини, й сохи високі, що їх підпирають, так ясно

Світяться перед очима, немов би вогонь десь палає.

40] Мабуть, хтось є тут з богів, що простором небес володіють».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Стримай думки ці, замовкни й нічого мене не розпитуй.

Завжди це так у богів, що Олімпом з віків володіють.

Отже, іди-но ти спати, а я вже тут сам залишуся,

45] Щоб і служебниць, і матір твою перевірити трохи -

Буде вона із сльозами розпитувать в мене багато».

Так він сказав. Телемах тоді вийшов з кімнати й подався

Із смолоскипом, що путь освітляв йому, прямо до спальні,

Де він лягав, коли сон наближався до нього солодкий.

50] На богосвітлу Еос дожидаючи, там і заснув він.

Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

Смерть-бо всім женихам готував він з Афіною разом.

Вийшла тоді із покоїв своїх Пенелопа розумна,

Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.

55] Крісло поставили їй до вогню, там, де завжди сиділа,

Сріблом оздоблене всюди й слоновою костю, - усе це

Столяр Ікмалій робив, і підставку до ніг унизу він

їй приладнав. Руном покривалось те крісло великим.

В нього ж і сіла, ввійшовши сюди, Пенелопа розумна.

60] З верху служниці сюди поприходили білораменні

І почали прибирати столи, і недоїдків купи,

Й келихи всі, що пили з них мужі оті високодумні;

Повикидали з жаровень вуглини, що вичахли, й знову

Дров підкладали сухих, щоб тепліше було і світліше.

65] З лайкою на Одіссея накинулась вдруге Меланта:

«Що ж ти, приблудо, й до ранку тут будеш усім докучати?

Бродиш по домі всю ніч, на жінок хижим оком чигаєш?

Будь задоволений, злидню, вечерею й геть забирайся!

Бо як впечу головнею, то вилетиш зразу за двері!»

70] Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

«От божевільна! Чого причепилася з люттю такою?

Чи не тому, що брудний я, що тілом свічу крізь лахміття

Й жебрати мушу по людях? До всього нужда приневолить!

Всі жебраки і старці такі уже люди нещасні.

75] В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо

В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,

Хто б то не був і з якою потребою він не зайшов би.

В мене і челяді досить було, і усього багато,

З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

80] Все мені знищив Кроніон, - така вже була його воля!

Отже, коли б не позбутися, жінко, й тобі отієї

Вроди, що нею пишаєшся ти між служницями нині!

Та господиня щоб часом у гніві тебе не скарала

Чи Одіссей не вернувся б, - не втрачена ще ця надія.

85] А як загинув він справді й нема вже йому повороту,

То залишився по ньому, проте, наче дар Аполлона,

Син Телемах. А від нього ні одна в покоях жіночих

Не приховає провин своїх, - він-бо уже не дитина».

Так він сказав. Ці почула слова Пенелопа розумна

90] І, на імення гукнувши, служебницю лаяти стала:

«Ах, безсоромна ти, суко нахабна! Тепер цих мерзенних

Каверз тобі не втаїти, заплатиш за них головою!

Добре ти знала усе, тобі я сама говорила -

Маю цього я чужинця в господі своїй розпитати

95] Про чоловіка мого, за яким я сумую так тяжко».

Ключницю потім вона, Евріному, гукнула й сказала:

«Стільчик внеси, Евріномо, й руном застели його зверху,

Щоб посадить мого гостя, а він говорив би зі мною

Й відповідав мені, - хочу його розпитати докладно».

100] Так вона мовила, й та за хвилину внесла до кімнати

Стільчик обтесаний гладко й руном його зверху накрила.

Сів на ньому незламний в біді Одіссей богосвітлий.

Перша тоді почала говорить Пенелопа розумна:

«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б: