Слава ЗСУ!

105] Хто ти і звідки ти родом? В якій виростав ти родині?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Жінко, із смертних про тебе ніхто на землі неосяжній

Злого не скаже. Слава твоя аж до неба сягає,

Так наче ти володар бездоганний, що в силі побожній

110] Багатьома мужами керує могутніми в правді

І справедливості, й родить у нього чорнозем пшеницю

Та ячмені, і дерева у нього плодами рясніють,

Множаться в полі стада, і рибу глиб моря приносить

Під керуванням його і народи під ним гараздують.

115] Тож про що інше питай мене в домі своєму сьогодні,

Тільки нічого про рід і вітчизну мою не розпитуй,

Щоб мені смутком тяжким іще більш не наповнити серця

В спогадах тих. Занадто-бо я нещасливий. Не личить

Плакати й гірко ридать мені, сидячи тут, у чужому

120] Домі. Та й взагалі не гаразд без кінця сумувати,

Щоб ні з служебниць ніхто, ні сама ти мене не судила:

Плаває він у сльозах, вином-бо обтяжив свій розум!»

Відповідаючи, мовить розумна йому Пенелопа:

«Всю мою вроду, чужинче, й красу мою, й зовнішній вигляд

125] Вічні забрали боги з того дня, як збройні аргеї

На Іліон попливли й Одіссей, чоловік мій, із ними.

От якби він повернувся й життя моє взяв би в опіку,

Краще жилося б мені, і більша була б моя слава.

В смутку тепер я - якесь божество мені горя наслало.

130] Скільки на цих островах державців не є можновладних

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом, -

Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,

Всі мене силують заміж і дім мій нещадно грабують.

Ні про чужинців або мандрівців тих, що захисту просять,

135] Ні про окличників, слуг всенародних, уже я не дбаю.

Лиш Одіссеєм журюсь я, за ним розривається серце.

З тими ж, хто квапить мій шлюб, я до хитрощів мусила вдатись.

Вклав у думки мені бог до ткання тонкопрядного сісти;

Кросна великі в покоях поставивши, я заходилась

140] Ткати тонку, величезну тканину і так їм сказала:

«Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний - щоб марно прядіння моє не пропало -

Славному старцю Лаерту на час, коди доля нещадно

145] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато».

Мовила так я і дух їм відважний у грудях скорила.

З того часу я все ткала удень полотнину велику

150] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.

Цілих три роки морочила цим я лукавством ахеїв.

Аж на четвертому році, Як знову весна наступила,

Згинули вряд місяці і сповнили дні своє коло,

Через челядниць, тих сук безсоромних, усе це розкрилось.

155] Раптом заскочили тут женихи мене, з криком напали,

І довелося мені хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Отже, ні шлюбу уникнуть я більше не можу, ні інший

Вихід знайти. Уся-бо рідня мене силує вийти

Заміж. І син мій обурений тим, що майно його гине.

160] Зовсім дорослий-бо він чоловік і усе розуміє,

Дбає про дім свій, сам Зевс йому славу здобуть помагає.

Та розкажи мені все ж, відкіля ти, якого ти роду?

То ж не із дуба ти виріс, як в байці старій, не із скелі?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

165] «Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Безперестанку мене ти про рід мій розпитуєш пильно,

Що ж, розповім тобі все, хоч цим мені більшого смутку

Ти завдаєш, аніж мав я. Отак воно з кожним буває,

Хто дуже довго, як я, на своїй не бував батьківщині

Й стільки недолі зазнав, по чужинних блукаючи землях.

Та розповім тобі все, про що ти дізнатися хочеш.

Острів прекрасний лежить посеред винно-темного моря,

Крит плодоносний, навколо омиваний хвилями. Сила,

Безліч там всякого люду живе, а міст - дев'яносто.

175] Різні там мови змішалися: там проживають ахеї,

Етеокрити відважні, кідоняни, плем'я дорійське,

Що розділилось на три, та ще богосвітлі пелазги.

Кнос - це місто у критян найбільше. У нім володарив

Дев'ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник, -

180] Батьком він був мого батька, хороброго Девкаліона.

Мав двох синів він - мене і державного Ідоменея.

Ідоменей в Іліон на човнах крутобоких поїхав

Разом з Атрея синами. Етон - моє ймення преславне,

Я був молодший роками, він - старший за мене й сильніший.