Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

185] Бачив я там Одіссея й як гостя приймав із дарами.

Силою буйного вітру від мису Малеї відбивши

В час, як до Трої він їхав, його аж до Криту загнало.

В Амнісі він зупинивсь, де Ілітії славна печера.

Гавань же там невигідна, й від бурі він ледь врятувався.

190] В місто прийшовши, почав він про Ідоменея питати,

Другом його називаючи й любим, поважаним гостем.

Десять або й одинадцять займалося в небі світанків

З дня, коли той в Іліон на човнах крутобоких поїхав.

Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши, гостинно

195] Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі.

Товаришам його всім, що на Крит з ним приїхали разом,

Хліба я дав і вина іскрометного, в людях зібравши,

Дав і биків заколоти, щоб дух вони свій вдовольнили.

Так аж дванадцять днів провели богосвітлі ахеї:

200] Бурний затримав їх вітер Борей - неможливо й на суші

Встоять було проти нього, - наслав його бог зловорожий.

Лиш на тринадцятий день він ущух, і вдалось їм відплисти»

Так він багато брехні розповів, що на правду скидалась.

Слухала й сльози лила Пенелопа, їй танули лиця.

2°5] Так, як сніги над стрімкими узгір'їв вершинами тануть,

Легким Зефіром навіяні й теплим розтоплені Евром,

Так, як річки течію розталими водами повнять,

Танули так під потоками сліз її лиця прекрасні

В смутку про мужа її, що поруч сидів. Одіссей же

210] З цілого серця жалів дружину, що гірко ридала,

Та, наче роги оті чи залізо, були нерухомі

Очі його у повіках, - старанно він стримував сльози.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

Знову до нього звернулась вона із такими словами:

215] «Хочу тепер я, чужинче, тебе перевірити трохи:

Кажеш, приймав ти мого чоловіка у домі своєму

Й товаришів його, кажеш, із ним частував богорівних.

Отже, скажи-но, яку поверх тіла носив він одежу,

Сам він на вигляд який і які прибули з ним супутці?»

220] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Жінко, нелегко про це говорить, тож багато відтоді

Часу пройшло. Минає двадцятий вже рік після того,

Як відтіля він поїхав і нашу вітчизну покинув.

Та розповім тобі все, що пам'ять моя зберігає.

225] Плащ пурпуровий, подвійний носив Одіссей богосвітлий

З вовни м'якої, на нім золота була пряжка, на пару

Вушок застебнута, й зверху - оздоба тонкої роботи:

В лапах передніх у пса оленя трепетало плямисте,

З іклів його вириваючись. Всі дивувалися люди

Із золотих цих тварин - як пес оленя рве зубами,

Олень же ніжками б'є, втекти намагаючись марно.

Бачив також і хітон я блискучий на тілі у нього,

Так він лиснів, як лушпиння тонке з цибулини сухої.

Ніжна й м'яка ця тканина, немовби те сонце, сіяла.

235] Отже, на пишний хітон цей багато жінок задивлялось.

Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці.

Я вже не знаю, чи дома носив Одіссей цю одежу,

Чи дарував хто із друзів її, коли плив з кораблем він,

Чи десь одержав як гість, бо друг Одіссей був хороший

240] Для багатьох. Адже мало подібних було між ахеїв.

Подарував йому мідний я меч і прекрасний подвійний

Плащ пурпуровий, до того й хітон, аж до п'ят довжелезний,

І шанобливо в міцнім кораблі його вирядив далі.

З ним і окличник був, трохи молодший за нього, що їхав

245] Разом із ним. Я можу сказать тобі, як виглядав він.

Був він у плечах сутулий, смуглявий з лиця, кучерявий,

Звали його Еврібат. Його вирізняв з-поміж інших

Товаришів Одіссей, бо думками були вони схожі».

Так говорив він, її ж все сильніші ридання душили,

250] Бо впізнавала вона всі прикмети в словах Одіссея.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

Врешті до нього звернулася знов із такими словами:

«Досі, чужинче, лише співчуття викликав ти у мене,

Зараз жаданим стаєш в моїм домі й поважаним гостем.

255] Одіж-бо ту, про яку говорив ти, сама я, ретельно

Складену, внесла з комори і пряжку блискучу пришила,

Щоб за оздобу була. Та ніколи його не зустріну,

Вже не вертатись йому до рідного краю, додому!

Злою керований долею, на кораблі своїм утлім

260] В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав!»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Не убивай ти своєї краси, не печаль свого серця

Смутком за мужа. Не буду за це я тобі дорікати.

Попередня
-= 341 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар