Слава ЗСУ!

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям,

Став, на порозі спинившись, і так говорив Евріклеї:

«Неню кохана, чи гостя у домі як слід вшанували

130] Ложем-постелею, чи він де-небудь лежить без уваги?

В матінки часом буває таке, хоч вона і розумна:

То необдумано й гіршим увагу сама приділяє

Людям, то вирядить кращих вона без ніякої шани».

В відповідь люба промовила неня йому Евріклея:

135] «Ні, не винуй її нині, дитино, вона-бо не винна.

Пив він вина, скільки хтів, удвох отут сидячи з нею.

Що ж до вечері - питала його, то сказав - не голодний.

А як нарешті згадав і про сон уже він, і про ложе,

То постелити для нього служницям вона загадала.

140] Та як людина злиденна і долею скривджена тяжко,

Він на постелі м'якій в покривалах не хтів спочивати,

А на воловій ліг шкурі сирій та на рунах овечих

В передпокої. А ми плащем його зверху окрили».

Так говорила вона. Телемах тоді вийшов з покоїв

145] З списом в руках. Услід йому вибігли пси прудконогі.

Площею йшов до ахеїв він тих в наголінниках мідних.

Стала челядниць служебних скликати в жінках богосвітла,

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука:

«Гей, покропіть у покоях одні та жвавіш підмітайте,

150] Потім на крісла різьблені стеліть покриття пурпурові.

Губками другі гарненько столи постирайте обідні,

Чаші помийте і кубки тонкої роботи й подвійні

Келихи вимийте чисто. А треті по воду джерельну

Йдіть до криниць та, глядіть мені, швидше додому вертайтесь.

155] Тож женихи тут сьогодні недовго баритися будуть,

Рано вони поприходять, для всіх-бо тут свято сьогодні».

Так вона мовила, й радо послухали всі її мови.

Двадцять пішли до джерел, де вона у криницях темніла.

Інші ж у домі старанно тоді почали прибирати.

ібо Потім і слуги ахеїв прийшли і стали старанно

Дрова колоть. Тим часом жінки від джерел із водою

Вже поприходили. Згодом прийшов свинопас, із кошари

Трьох кабанів він пригнав, із стада цілого найкращих.

Випустив їх на подвір'я попастись в кошарі чудовій,

165] Сам же він до Одіссея звернувся і мовив привітно:

«Гостю, чи трохи ласкавіш на тебе тут дивляться нині,

Чи так же само, як вчора, в цім домі тебе зневажають?»

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Хай би, Евмею, на них помстились богове за все те,

170] Що натворили злочинно ці люди, нахабні й зухвалі,

В домі чужому, не маючи сорому ані краплини!»

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Саме тоді підійшов козопас до них близько, Мелантій.

Кози добірні він гнав, щонайкращі з цілої отари,

175] Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.

Під гомінким передсінком вони своїх кіз прив'язали,

Сам же Мелантій тоді Одіссеєві мовив глузливо:

«Що ж ти, приблудо, у домі тут будеш усім докучати

Жебрами цими? А чи не забрався б відціль ти за двері?

180] Не розминутися нам із тобою, я бачу, сьогодні,

Поки моїх кулаків не скуштуєш. Вже надто нахабно

Жебраєш ти! Тож учти і в інших бувають ахеїв».

Так він кричав. Але змовчав йому Одіссей велемудрий,

Лиш головою хитнув, лихе замишляючи в серці.

185] Третім Філотій до них підійшов, пастухів розпорядник,

Ялівку для женихів він пригнав і козлів найжирніших.

Перевезли перевізники їх, що із суші на острів

Інших людей перевозять - усякого, хто прибуває...

Під гомінкий передсінок худобу свою прив'язав він,

190] Сам підійшов до Евмея й почав свинопаса питати:

«Що це за гість, свинопасе, останніми днями з'явився

В нашому домі? З люду якого походженням може

Він похвалитися? Звідки він родом, де батьківська нива?

Злидень він справжній, а вигляд у нього вождя чи державця.

195] В мандри для горя й біди людей посилають безсмертні,

Навіть державцям могутнім нещастя вони напрядають».

Мовивши це, привітав рукою він правою гостя,

Сам же озвався до нього і слово промовив крилате:

«Радуйся, батьку-чужинче! Нехай тобі випаде щастя

200] Хоч на майбутнє, бо зараз біди зазнаєш ти багато.

Зевсе, наш батьку! Немає від тебе жорстокіших в небі.

Ти не жалієш людей, хоч сам же на світ породив їх,

Всякого лиха й болючих скорбот завдаєш ти нещасним.

Потом мене пройняло, як я глянув на тебе, й гарячі

205] Сльози побігли з очей, коли я згадав Одіссея: