Слава ЗСУ!

Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась

130] Ткати тонку величезну тканину і так нам сказала:

«Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний, - щоб марно прядіння моє не пропало, -

Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно

135] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато».

Мовила це, і дух наш відважний у грудях скорила.

З того часу вона ткала удень полотнину велику

140] Й потім при факельнім світлі її уночі розпускала.

Цілих три роки ахеїв лукавством морочила жінка.

Аж на четвертому році, як знову весна вже настала,

Вряд перейшли місяці і сповнили дні своє коло,

Нам розказала одна із жінок, що все оце знала,

145] Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.

І довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Врешті тканину велику зіткавши, вона показала

Випраний чисто покров, що сяяв, як сонце чи місяць.

Саме тоді якийсь бог зловорожий привів Одіссея

150] В дім свинопаса, що жив у полях на околиці дальній.

Разом і милий прибув богорівного син Одіссея, -

Він із піщаного Пілоса в чорнім судні повернувся.

Смерть лиху женихам замишляючи, вдвох подалися

В місто преславне вони. Одіссей помаленьку іззаду

155] Йшов. Телемах же далеко від нього ступав попереду.

Вів свинопас Одіссея, убраного в бідне лахміття, -

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь, а на тілі мав дране лахміття.

Тим-то нікому з нас, навіть найстаршим, на мисль не спадало,

160] Щоб несподівано так Одіссей повернувся додому.

Отже, і лайкою ми й чим попало у нього жбурляли.

Та до часу він наші лайливі слова і побої

В домі власному зносив, стійким усе терплячи духом.

Та, послухаючи волі егідодержавного Зевса,

165] Із Телемахом усю він зброю зібрав пречудову,

Склав у коморі її і на засув міцний зачинив там.

Задум намисливши хитрий, дружині своїй наказав він

Винести лук женихам, а до нього ще й сиве залізо -

Нам, бідолашним, знак до змагання й початку убивства.

170] Тільки ніхто з-поміж нас не зміг тятиву на могутній

Лук натягнути, - для того ми надто були недолугі.

Та як великий цей лук опинився в руках Одіссея,

Всякими голосно всі почали ми кричати словами,

Щоб не давали лука йому, хоч і як би просив він.

175] Лиш Телемах підбадьорив і через Евмея дозволив.

Лука незламний в нещастях узяв Одіссей богосвітлий,

Легко його натягнув і стрілу пропустив крізь залізо.

Вийшовши, став на порозі він, бистрії висипав стріли;

Глянувши грізно навкруг, владаря Антіноя устрелив.

«о Стогнучі стріли і в інших він став женихів посилати,

Цілячись прямо, й один за одним вони падали густо.

Знати було, що когось із богів своїм спільником має.

В гніві шаленім по дому гасаючи всюди, обидва

Били круг себе нещадно і голови їм розбивали,

185] й стогін безславний лунав, і кров заливала долівку.

Так, Агамемноне, всі ми загинули. Наші там трупи,

Ще не поховані, й досі лежать в Одіссеєвім домі.

Рідні по наших домівках і досі про це ще не знають, -

Чорну-бо пасоку з ран прийшли б вони наших обмити

190] І поховали б, оплакавши, як і годиться для вмерлих».

Сина Атрея душа тоді знову озвалась до нього:

«Щастен ти, сину Лаертів, умілий на все Одіссею!

Жінку великих чеснот узяв ти собі за дружину.

Серцем-бо чиста й умом бездоганна твоя Пенелопа,

195] Донька Ікарія. Вірна лишилась вона Одіссею

З юності, мужеві свому. Отож не загине ніколи

Слава чеснот її між земнородних, - дадуть їм безсмертні

Співів чудесних на честь розважній жоні Пенелопі.

Та не така Тіндареєва донька, що зле учинила,

200] Юних днів мужа убивши. Жахливі лунатимуть в людях

Співи про неї. Лихою вона неславою вкрила

Вдачею кволих жінок, хоч будуть вони й доброчесні».

Так між собою вони розмову провадили щиру,

Стоячи в темній оселі Аща, в глибинах підземних.

205] Ті ж з Одіссеєм, вийшовши з міста, прийшли незабаром

В сад до Лаерта, оброблений гарно. Колись-то придбавши,

Сам Лаерт пильнував його, трудячись в ньому старанно.

Дім там стояв, а навкруг оббігала його прибудова,