Слава ЗСУ!

Мати твоя. І такий розлігся над морем жахливий

Зойк, що трепет і дрож огорнув мимоволі ахеїв.

50] Швидко б схопились вони й до міських кораблів уже бігли б,

Тільки затримав їх муж, на досвід іздавна багатий,

Нестор, - поради його і раніше бували найкращі.

Отже, озвавсь він, добра їм бажаючи, й так до них мовив:

«Стійте, аргеї, заждіть! Не тікайте, синове ахеїв!

55] То його мати в гурті нереїд безсмертних із моря

Вийшла сюди - на свого поглянути вмерлого сина».

Так він сказав, і стримали страх свій одважні ахеї.

Доньки старця морського тебе обступили навколо

З лементом тужним і в одіж нетлінну тебе одягнули.

60] Музи, всі дев'ять, навкруг голосами чудовими в чергу

Скорбно співали. Нікого з ахеїв без сліз мимовільних

Ти б не побачив там, - так зворушило їх муз голосіння.

Цілих сімнадцять днів і ночей ми отак над тобою

Плакали, смертнії люди з богами безсмертними разом.

65] На вісімнадцятий - труп твій вогню віддали і навколо

Різали жирних багато овець і волів круторогих.

Спалений був ти в одінні богів із щедрим запасом

Масла й солодкого меду. Героїв ахейських багато

В зброї ясній, круг вогню, що яскраво палав, походжали,

70] Піші й комонні, і гомін страшний від того здіймався.

Потім, коли уже знищив цілком тебе пломінь Гефестів,

Вранці твої зібрали ми білії кості, Ахілле,

В посуд з маслом і цільним вином. Нам дала його мати,

Глечик отой золотий. Дарунок це був Діоніса, -

75] Нам пояснила, - й робота Гефеста, славетного бога.

Так твої білії кості лежать там, пресвітлий Ахілле,

Разом з костями Патрокла, померлого сина Менойта;

Поруч лежать і кістки Антілоха, якого найбільше

Ти поміж друзів своїх шанував після смерті Патрокла.

80] Потім над ними високий і гарний насипали пагорб

Ми цілим військом могутніх аргеїв, списами славетних,

Над Геллеспонтом широким, на мисі, що в море вдається

Так, щоб із моря було його здалеку видно всім людям -

Тим, які нині живуть і які народитися мають.

85] Мати, в богів попросивши знадних нагород за змагання,

їх серед поля змагань поклала найкращим ахеям.

Бачив не раз ти, в іграх під час похорону героїв

Участь беручи, як над померлим володаря тілом

Ремені молодь підтягує, маючи йти на змагання.

90] Дуже, проте, здивувавсь би душею, якби лиш побачив,

Що в нагороду поклала богиня тобі за змагання,

Сріблянонога Фетіда! Бо надто богам ти був любий!

Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди

Світлою слава твоя між смертними буде, Ахілле!

95] Ну, а мені ж то радість яка із війни, що зазнав я?

Визначив Зевс мені в день повороту загибель печальну

З рук Егіста й моєї підступної, злої дружини».

Так між собою вони розмову провадили щиру.

Саме в тій хвилі гонець наблизивсь до них світлосяйний,

100] Душі усіх ведучи женихів, Одіссеєм убитих.

Вдвох підійшли вони ближче, дивуючись з того, що бачать.

Зразу ж душа Агамемнона, сина Атрея, впізнала

Любе дитя Меланея, славетного Амфімедонта,

Бо гостював він колись у домі його на Ітаці.

105] Сина Атрея душа тоді перша до нього озвалась:

«Амфімедонте, як сталось, що в землю похмуру зійшли ви,

Всі однолітки добірні? Ніхто, добиравши ретельно,

Кращих мужів не знайшов би, напевно, у цілому місті.

Чи Посейдон розтрощив вас усіх в кораблях ваших бистрих,

110] Буйні наславши вітри і хвилю здійнявши високу?

Чи вас на суші де-небудь мужі повбивали ворожі

В час, як корів їх ви гнали й овечі отари чудові,

Чи на міста нападали, щоб їхніх жінок захопити?

Дай мені відповідь, я ж бо тобі доводжуся гостем.

115] Не пам'ятаєш хіба, як прийшов я до вашого дому

Із Менелаєм божистим удвох намовлять Одіссея

На кораблях добропалубних під Іліон вирушати?

Місяць ми цілий пливли по широкому морю, аж поки

Городоборця заледве умовили ми, Одіссея».

120] Амфімедонта душа тоді знову озвалась до нього:

«Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон!

Те, що ти, паростку Зевсів, говориш, я все пам'ятаю

І розповім про все оте щиро тобі і докладно,

Як нам лихої загибелі смертне довершення сталось.

125] Сватали ми жону Одіссея, відсутнього довго.

Ані відмови на шлюб ненависний вона, ані згоди

Нам не давала, лиш чорну нам Керу і смерть готувала.

Підступ ще й інший, проте, в лукавих задумала мислях: