68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий - пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX.
85. Острів Огігія - можливо, це не назва острова, а епітет, що означає - стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245).
90. «Довговолосі ахеЬ. - Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних.
99. «Спис... з наконечником мідним». - В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням.
101. «...донька всевладного батька» - тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови.
109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли-
[510]
кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом.
153. Кіфара та схожа на неї формінга - струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу.
183-184. «Пливши... в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче». - Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер.
187. «...гістьми з твоїм батьком були ми взаємно». - Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось.
202. «...не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію». - Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу - звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо.
239. «Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї». - Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, - насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння].
241. «Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно» - прислів'я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей.
247. «Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці» - звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі.
248. «Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують». - В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, - ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю.
267. «Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах» - приблизно відповідає нашому прислів'ю: «Надвоє баба ворожила».
319. «...богиня зникла, мов чайка...» - Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки - відбиток амфібологічних уявлень
[511]
стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин.
356-359. Ці рядки - виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові.
431-432. «...двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку...» - Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю - за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, - на них здебільшого дивились як на членів сім'ї.
441. «...причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо». - У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев'яний засув, як і в старожитних українських хатах.
Слава ЗСУ!
