Слава ЗСУ!

376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї

377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.

378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав -

379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.

380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно

381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.

382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди

383] Падали густо рядами, а божії стріли літали

384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,

385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.

386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.

387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,

388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:

389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї

390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.

391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету

392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.

393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.

394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь

395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.

396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,

397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса

398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула

399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські -

400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.

401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,

402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,

403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди

404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.

405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.

406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.

407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,

408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати

409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв

410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця

411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,

412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

414] «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці

416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.

417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420] Все я піду розказать, - може, зважить-таки він на мене.

421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

423] На береги Океанові Зевс учора на учту

424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,

437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

442] «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!