Слава ЗСУ!

337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.

338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,

339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,

340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.

341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх

342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.

343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.

345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний

346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] «Знов насувається лихо на нас - оцей Гектор могутній!

348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,

350] Цілячи в голову прямо, - не схибив, по верху шолома

351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,

352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, - високий, потрійний,

353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.

354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,

355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою

356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.

357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,

358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,

359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,

360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.

361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько

363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!

364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.

365] Все ж покінчу з тобою я,- потім в бою десь зустрівшись,

366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.

367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.

369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,

370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,

371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,

372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.

373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа

374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий

375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,

376] Гостру пускає стрілу, - недарма вона з рук полетіла!

377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,

378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки

379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я

381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив!

382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою

383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

385] «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,

386] Тільки б но в кучерях пишних, - на мене ти виступив збройно,

387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!

388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!

390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!

391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,

392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.

393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,

394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши

395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,

397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну

398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.

399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати

400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв

402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.

403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись

405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю

406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.

407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?

408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,

409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.

410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».