Слава ЗСУ!

Ніка заледве переставляла ноги. Рухатися, в домашніх капцях, джинсах та в’язаному синьому светрі, по кам’яних руїнах було доволі незручно. Крім того їй було дуже спекотно, піт градом лився по виснаженому обличчю.

Нарешті вона дісталася до місця призначення, перед нею постала велика кругла площа, оточена напівзруйнованими, рельєфними стінами та колонами. Посеред площі двоє молодих людей змагалися у захоплюючому поєдинку, ще двоє зацікавлено спостерігали за ними. Висока дівчина з коротким рубіновим волоссям билася з дуже спритним юнаком, вибілене, довге волосся та спортивна комплекція робили його схожим на міфічного героя. Їхній одяг був цілком простим, але дечим відрізнявся від одягу, який звикла бачити Ніка. Дівчина була одягнена в чорні вузькі штани, червону футболку з трикутними вирізами на спині та чорні кросівки з металевими трикутними вставками. На білявому хлопцеві була біла лляна сорочка та світлі штани, які через бій перетворювалися на брудні та пошматовані.

Ніка вважала що всі їхні дії були доволі жорстокими та грубими, але для них це схоже була лише звичайнісінька розвага. Дівчина та хлопець весь час сміялися та жартували, побоїще могло тривати ще довго, проте Ніка так захопилася спостереженням за цим дивним дійством, що не помітила, як необережно обперлася об розламану стіну, з якої відразу посипалися крихкі камені. Цей звук звісно привернув їхню увагу, всі четверо одночасно подивилися на Ніку, яка заледве зуміла втриматися на ногах.

Дівчина з рубіновим волоссям найперша підбігла до сполоханої Ніки, що міцно притулилася до стіни, в її широких карих очах запалилася безмежна злість.

– Заблукала? Тоді я допоможу тобі знайти дорогу! – її голос був таким же неприємним, як і її погляд.

– Ні, я лише… – Ніка спробувала викарабкатися на стіну, але не втрималася і впала вниз. Всі інші вже наблизилися і нахилилися над нею, обличчя дівчини з яскравим рубіновим волоссям було найлютішим. Не наважуючись поворухнутися Ніка чекала, що буде далі. Її тіло неспинно тремтіло, а дихання було занадто голосним та уривчастим.

– Зеноне, вона шпигувала за нами, її варто провчити! – крикнула дівчина і зненацька підскочивши, притисла Ніку до землі. До смерті налякана, Ніка спробувала звільнитися від її міцної хватки, але всі її відважні спроби виявилися невдалими.

– Джеліос! – Ніка несвідомо прохрипіла це ім’я, воно чомусь саме в цей момент виринуло з її пам’яті, та вчепилася пальцями нападниці у руку. Навіжена дівчина, наче ошпарена, відскочила від скорченої Ніки і здивовано підняла брови.

– Ти сказала «Джеліос»? – її голос змінився, тепер він був наповнений неприхованою цікавістю.

– Так, я шукаю Джеліоса. – несміливо пробурмотіла Ніка, борсаючись на землі. Якщо це був єдиний шанс на порятунок, то вона готова була його використати. Всі четверо з підозрою переглянулися між собою.

– Джеле, підійди сюди! – голосно гукнув білявий хлопець на ім’я Зенон, дивлячись в інший кінець площі. Ніка Мілевич лише щойно помітила його і затамувала подих. Незворушна постать нагадувала таємничу, витончену фігуру. Він сидів один на кам’яному виступі, зігнувши коліна та опустивши на них голову. Коли Зенон до нього звернувся, він підняв обличчя, енергійно зіскочив з кам’яної брили і направився до них.

Ніка, не могла повірити, що то був той самий Джеліос, якого вона зустріла минулої ночі на кам’яному мосту. В її уяві він поставав зовсім іншим. Хлопець рухався швидко, тому довго чекати нікому не довелося. Одягнений в темно-синю футболку та джинси, він спинився біля Зенона, який все ще пронизував Ніку обуреним поглядом.

Коротке та чорне, як смола волосся чарівно виблискувало під промінням спекотного сонця. На відміну від злісних очей дівчини з яскравим вишневим волоссям, його блакитні очі відображали доброту та розуміння. Він нахилився над Нікою та пильно вдивився у її заціпеніле обличчя. Невдоволено зиркнувши на його друзів, Джеліос допоміг їй підвестися.

– Вона каже, що знає тебе, – чітко промовив Зенон, киваючи у бік незнайомки. – Це правда?

Джеліос знову поглянув на сполохану Ніку, зіщуливши очі, ніби намагаючись пригадати хто ж вона така. Ніку охопив раптовий страх, вона добре усвідомлювала, що Джеліос не бачив її у темряві, тому зараз він просто не міг упізнати її обличчя. Від цієї думки всередині все похололо, заставляючи її ще дужче тремтіти. Залишився лише єдиний шанс, що Джеліос зможе упізнати її голос. Поглянувши на його сповнені вагань очі, Ніка спробувала видавити з себе хоча б одне слово. Але страх повністю паралізував її голос, тому з горла вирвався жахливий хрип.

– То як? – гарячково проскрипіла крізь зуби рубіноволоса дівчина і стиснула руки в кулаки.

– Аврея ти можеш так не квапитися? – спокійно мовив Зенон, розправляючи біляве волосся довгими рівними пальцями.

Аврея невдоволено пирхнула. Здавалося, вона могла вибухнути безмежним гнівом щосекунди.

– Він що не може сказати чи знає цю… – вона не встигла договорити, бо Джеліос пронизав її холодним поглядом, сповненим явним докору.

– Чому ти ніколи не можеш утриматися від грубощів? – сказав він, від чого Нікине тіло значно розслабилося. Це був той самий голос, який вона чула з темряви на кам’яному мосту. Тепер не залишилося жодних сумнівів, що перед нею стояв справжнісінький Джеліос.

Аврея похитала головою і майже впритул наблизилася до наляканої Ніки.

– Якби ти знав її, то б відразу сказав про це. Вона навмисне пробралася сюди, щоб стежити за нами! А ти, такий добренький, хочеш витягнути її з халепи! – в широких карих очах спалахнула іскра, довгі міцні руки потягнулися до Ніки, намагаючись вхопити її за плечі.

– СПИНИСЯ! – різко крикнув Зенон, Авреєні руки завмерли, не дотягнувшись до бажаної цілі. Ніка полегшено видихнула повітря, коли Аврея взагалі їх упустила та зробила назад декілька кроків.

Ніка голосно прокашлялася, намагаючись прочистити захрипле горло.

– Джеліос… – тихо, майже плачучи пропищала вона, відчуваючи як частішав її пульс.

Джеліос схилив голову набік і мовчки ще декілька секунд не зводив блакитних очей з її перекошеного обличчя, на якому згасала остання надія.