Слава ЗСУ!

Сніданок пройшов не погано, батьки не діставали Ніку небажаними запитаннями, вони навпаки вдавали, ніби вчора нічого не сталося. Лора була трохи сонною, через те що вчора довго не лягала спати, чекаючи поки Ніка зайде її відвідати, але, на жаль, цього не сталося. Від цього Ніка відчула всередині киплячу провину.

Уроки в школі пролітали напрочуд швидко, Ніка не припиняла думати про таємничий сон ні на секунду, за що і отримала дві незадовільні оцінки. Діна, Тім та Жанна не осмілювалися підійти до неї, адже вважали себе винними у вчорашньому інциденті, вони лише зрідка поглядали на її постать та про щось ретельно перешіптувалися.

Після уроків Ніка твердо вирішила дочекатися їх, щоб прояснити ситуацію, та більше не давати їм недоцільних приводів для тривоги.

– Ніка! – угледівши її Діна безтурботно помахала рукою. Тім Лаврик та Жанна Кетнер йшли поруч з нею, на їхніх обличчях був явний вираз невдоволення, який вони навіть не намагалися приховати. Жанна прискіпливо витріщилася на асфальт, і не наважувалася підняти голову, аби хоч краєм ока поглянути на Ніку. Відчуваючи небувалу незручність, Ніка невпевнено почовгала до друзів.

– Я… – спантеличена Ніка не вспіла попростити вибачення, як Жанна залилася слізьми і кинулася прямісінько їй на шию.

– Пробач, я така дурна, я не бажала тебе засмучувати… це була прикра випадковість. О, ні, це все моя провина! Так не повинно було статися, мені не потрібно було патякати таку нісенітницю. – вони незворушно стояли тримаючись одне за одного. Жанна голосно ридала, всі примітивні спроби Ніки її заспокоїти виявилися марними.

– Все годі, – гарячково вигукнула Ніка і важко зітхнула, Жанна хутенько відірвала своє заплакане та почервоніле обличчя від її плеча і розгублено поглянула в розсерджені зелені очі, які заплющилися на якусь мить. – Я нікого не звинувачую, тут нема нічиєї провини, окрім моєї… і це я хотіла попросити у вас пробачення.

Але чомусь її відверті слова подіяли на Жанну Кетнер зовсім по-іншому, чим Ніка собі сподівалася. Жанна ще більше розплакалася, від чого розтріпане руде волосся прилипло до її мокрого перекошеного лиця, та міцно вхопилася тонкими пальцями за комір Нікиного пальта.

– Пробач! – не своїм голосом загорлала Жанна, що Діна аж підстрибнула від несподіванки.

Тім обережно вхопив її руки та помалу відтягнув їх від зеленого пальта, тепер Жанна накинулася на нього і Ніка справді відчула значне полегшення.

По дорозі додому друзі вирішили пройтися парком, це чудове місце знаходилося поруч з Нікиною вулицею. Зараз тут було дуже шумно: малеча весело бавилися з яскравим листям, підкидаючи його до верху. На дитячому майданчику, що знаходився у центрі парку, скрипіли гойдалки та лунав радісний сміх. Ніка та Лора частенько тут прогулювалися, особливо влітку тут можна було весело провести час. Тім посадив уже звеселілу Жанну на гойдалку та почав її з ентузіазмом розгойдувати. Ніка та Діна вмостилися на широкій, дерев’яній лавці, до них знову повернулося відчуття радості та спокою, ніби усе почало ставати на свої місця. Жанна була дуже задоволена такою великою увагою Тіма до неї, тому зовсім забувши про поганий настрій, не переставала голосно сміятися. Тім також не втрачав моменту аби повеселитися, час від часу він відбігав від гойдалки, щоб обсипати Ніку та Діну пожовклим листям. Діна Снігур не втомлювалася повторювати, що він поводиться, немов п’ятирічна дитина.

Зненацька у Ніки запаморочилася голова, перед очима все стало жовто-коричневою плямою. Вона обхопила голову руками і зіщулилася, відчуття було таким наче їй скручували мозок. Скорчившись, Ніка обперлася об спинку лавки, намагаючись вгамувати це нестерпне відчуття, яке безщадно розривало її на дрібні шматки.

– Все гаразд? Ти так побіліла! – занепокоєно вигукнула Діна, прискіпливо вдивляючись у перекошене та змарніле обличчя подруги.

– Ой, не знаю… мабуть, я сьогодні не виспалася. – пробубніла Ніка, відчуваючи, як голова ставала важкою, немов камінь. Діна не припиняла хвилюватися, її очі зменшилися до вузьких щілин, від чого у Ніки перехопило дух.

– Певне, тобі краще піти додому, ми тебе проведемо. – рішуче запропонувала Діна, зістрибуючи з лавки та розправляючи багрову спідницю.

– Ні, не варто мене проводжати, нехай Жанна ще повеселиться, не хочу знову зіпсувати їй настрій.

Ніка доклала неабиякі зусилля, щоб розслабитися та випрямити спину, аби хоч трохи заспокоїти свою подружку.

– Тоді лише я піду з тобою. – вперто наполягала Діна, стиснувши руки в кулаки.

– Уже все добре. – збрехала Ніка, її голова все ще жахливо боліла, змішуючи усі думки у незрозумілий, заплутаний клубок. – Я зможу дійти сама, ти ж знаєш тут всього декілька хвилин до мого будинку. – поквапливо додала вона, відчуваючи непереборну слабкість.

– Гаразд. – з недовірою промовила Діна, сідаючи назад на лавку. – Як хочеш.

Вона витягла з кишені фіолетової куртки MP3 плеєр, засунула чорні навушники у вуха і наспівуючи якусь мелодію, незадоволено відвернула від Ніки голову з прямим каштановим волоссям, яке акуратно спадало їй на вузькі плечі.

Ніка зітхнула і швидко подалася з осіннього парку до свого дому. Не відчуваючи ніг вона хутко повалилася на ліжко. ЇЇ очі заплющилися, голова запаморочилася, а кінчики пальців почали нагріватися…

Розділ четвертий

Знайомство

Місце в якому опинилася Ніка Мілевич скидалося на старі покинуті руїни: зі всіх сторін її оточували білі напіврозвалені стіни з розкиданим довкола камінням. Ніка зраділа, що був ясний день, бо мало хто хотів би опинитися в такому місці посеред ночі. Приглушені голоси долинали з самого центру руїн, Ніка попрямувала на цей звук. Вона проходила поміж високими, старими брилами покритих мохом та оминала глибокі земляні ями. Голоси ставали все гучнішими та чіткішими.