Слава ЗСУ!

– Які обставини? – нічого не розуміючи спитала Ніка. Але Джеліос промовчав, схиливши голову на бік, його зіщулену постать огортала темрява.

– Тепер я знаю, що можу змиритися з усіма незвичними речами. – ігноруючи попереднє запитання, приглушено мовив він.

– Це означає, що ти не боїшся мене? – з надією запитала Ніка. У повітрі пролунало голосне зітхання.

– Що? Ти гадала мені страшно? – дзвінко та невимушено засміявся він.

– А хіба ні? – розгублено засумнівалася вона, підскочивши на ноги.

– Дурниці! – вигукнув Джеліос, не зупиняючись сміятися. Ніка обережно підійшла до нього і підняла руки вверх.

– Ау-у-у-у.

– Що ти робиш? – здивувався він.

– Намагаюся тебе налякати. – після цих слів вони обоє вибухнули радісним сміхом з яким зливався безперервний потік темної води.

Потім Джеліос розповів Ніці історію його світу. Про культури, релігії, науку, найвидатніші відкриття та ще багато різноманітних фактів, які цілковито перемішалися у Нікиній голові. Проте вона не переривала Джела, тому що він був дуже захоплений своєї розповіддю. Він навіть не забув згадати широкомасштабні війни, які час від часу охоплювали його світ, проте як не дивно вони ні разу не торкалися Пеліону. Зате старе місто, руїни якого знаходяться у Пеліоні, було зруйноване під час великого землетрусу. З цього всього Ніка зробила висновок, що їхні світи дужі схожі, не зважаючи на деякі розбіжності у релігії та науці.

Ніка, також пообіцяла, що завтра відразу після школи спробує знову потрапити до Пеліону. Звичайно, вона не звикла дрімати удень, але їй прийдеться призвичаїтися до цього, якщо вона й надалі буде потрапляти до нового світу. Джеліос в свою чергу пообіцяв знову чекати її біля старого, кам’яного мосту.

Можливо, Джеліос помітив, що Ніці ставало нудно чи просто його історії вичерпалися, словом, він закінчив свою довгу лекцію по ознайомленню з його світом. Ніка полегшено зітхнула, тому що вона вже не почувалася, як на безкінечному уроці. На жаль, її полегшення тривало не довго. Джеліос попросив її розповісти щось про її світ, і Ніка не змогла відмовитися. Її розповідь не була такою ідеальною, як його, вона весь час запиналася намагаючись пригадати важливі історичні події. Та пам’ять її підводила, тому факти виходили якимись перекрученими та неточними, в ці моменти Ніка жалкувала, що не була уважна на уроках історії.

Джеліос дуже пильно слухав, не пропускаючи жодного її слова, через що Ніці ставало не по собі. Адже іноді вона патякала такі дурниці, що в горлі аж пересихало від сорому. Проте Джеліос вдавав, ніби нічого не помічав. Лише час від часу їй здавалося, що він втримує посмішку. Ніка застигла на місці, коли зрозуміла, що заговорившись, вона сплутала Антарктиду з Африкою і сказала, що перша вкрита безмежними пустелями і що там панує вічна спека, а в Африці віками лежить кілометрова крига. Проте Джеліос подумав, що так воно і є насправді. Його питання щодо подробиць також ставили Ніку у глухий кут. Вона весь час уникала відповіді, посилаючись на погану пам’ять.

Нарешті темрява, голос Джела та мерехтливі зірки почали зникати. Нікині руки стали дуже теплими, вона збагнула, що знаходиться у своїй кімнаті. До ранку залишалося якихось пару годин. Не змігши знову заснути, Ніка просто нерухомо лежала на ліжку, вдивляючись у пожухлу стелю. Удень її очікувала ще одна цікава мандрівка до Пеліону і вона щиро сподівалася, що Джелу вистачило її інформації, тому вони не стануть продовжувати розмову про історію їхніх світів.

Розділ п’ятий

Пеліон

Наступного дня, відразу після шкільних занять, не гаючи часу Ніка зручно вмостилася на своєму ліжку та накинула на себе коричневу ковдру. Заплющивши очі, вона очистила голову від усіх зайвих думок, лише так їй вдалося б швидко заснути. Через декілька хвилин перед нею з'явилося усміхнене обличчя Джеліоса. Його чорне, акуратно зачесане волосся чарівно виблискувало у сонячних променях.

– Саме вчасно! – радісно вигукнув він, поглядаючи на невеличкий чорний годинник на лівій руці.

День виявився доволі спекотним. Ніка заледве дихала у в’язаній сірій кофті, в якій вона просиділа на уроках, синіх джинсах та теплих осінніх черевиках, які вона так і не спромоглася скинути. Ніка відверто шкодувала, що не додумалася переодягтися у більш підходящий одяг. На відміну від Ніки Джеліос був одягнений відповідно до погоди. На ньому виднілася легка чорна футболка з якимсь незрозумілим написом на грудях, темні джинсові шорти та білі спортивні кросівки.

– Бачу, ти не надто переймалася тим, що одягти. – з неприхованою посмішкою сказав Джеліос, окидаючи проникливими очима зовнішній вигляд Ніки. Його зацікавлений погляд зупинився на черевиках.

– Я й гадки не мала, що тут така спека, як в Африці. – спробувала виправдатися вона, зніяковіло переступаючи з ноги на ногу.

– Стривай, ти ж казала, що Африка покрита льодом. – здивовано мовив Джеліос, наморщивши лоба та розмірковуючи чи він раптом чогось не наплутав.

Ніка розгублено обстежувала свої зігнуті гачками пальці. Вона трохи розізлилася на Джеліоса, за те що він має таку хорошу пам’ять.

– Е-е-е…розумієш… – вона намагалася швиденько щось вигадати, аби викрутитися з цієї незручної ситуації. – Ну, так… половина Африки вкрита вічною кригою, а інша половина – безмежними спекотними пустелями. – Ніка наївно знизила плечима та закотила повіки. Джеліос явно зрозумів, що тут щось не так, його зосереджене обличчя було сповнене роздумами. Ніка голосно прокашлялася, аби відволікти його від серйозних думок.

– Навряд чи тобі буде комфортно в цьому одязі пересуватися на такій спеці.