Слава ЗСУ!

Їхню сумну розмову, перебив гучний дзвінок у двері. З обличчя Джеліоса зникла напруженість.

– Це Даная. Я відчиню. – полегшено вимовив він, прямуючи до вхідних дверей.

Наступної миті до кімнати вбігла захекана Даная з жовтим пакетом у руках.

– Ось, тримай. – дзвінко мовила вона, простягаючи Ніці пакет. – Спортивні туфлі. – пояснила вона, дивлячись у здивоване обличчя Ніки, яка відразу взяла пакунок.

– Так, дякую.

– По-моєму футболка завелика. – зауважила Даная, дивлячись на недолуге вбрання Ніки.

– Нічого. – зніяковіло сказала Ніка, сподіваючись закінчити обговорення її зовнішнього вигляду. На щастя, втрутився Джеліос.

– Ти бачила сьогодні Зенона?

– Так. – сердито відповіла Даная, скрививши обурене лице та швидко сідаючи на дерев’яний стілець. – Він та Аврея будуть сьогодні у Зака. – ще більше спохмурніла вона. Ніці, здалося, що їй не подобається Зенонова компанія.

– Щось сталося? – поцікавився Джеліос також помітивши її невдоволення.

Даная підстрибнула, пирхнула собі щось під ніс і піднесла руки до голови.

– Що тут може статися? – заревіла вона. Джеліос явно не сподівався, що вона так зреагує, тому підійшов ближче та взяв її за тонку руку, яка тим часом намертво вхопилася у золотисте, кудряве волосся.

– Все добре.

Джеліос говорив дуже тихо, намагаючись її заспокоїти, проте Даная ще більше розійшлася. Тепер її руки вчепилися у волосся Джела, який якомога м’якше намагався їх відірвати, але усі його спроби виявилися марними. Сльози не переставали литися з її засмучених очей.

– Добре? – Даная Лутор сіпнулася і почала витирати рукою уже почервоніле обличчя. Джеліос скористався цим і повільно стягнув зі свого чорного волосся її іншу руку. – Він вештається з нею. – вона пробігла по кімнаті, взяла з полиці пакуночок паперових серветок та повалилася ридати на коричневий диван.

Все-таки Ніка не помилилася, Даная справді була занепокоєна тим, що Зенон проводить час з Авреєю. І тепер це бентежило не лише її. Джеліос розгублено спостерігав, як вона промокала сльози пурпуровими серветками та складала їх купкою на прозорий стіл. Ніка підійшла до дивану і забрала два пластмасові квитки на Піщаний Фестиваль, аби Даная їх не розчавила.

– Ми теж збиралися піти туди! – заверещала Даная, побачивши квитки. – Тепер я навіть бачити його не хочу. Хай тільки спробує попастися мені на очі!

Джеліос крутнувся на місці.

– Ти ж знаєш, Зенон любить лише тебе.

Ніка стояла осторонь, боячись ще більше розбурхати переживання Данаї.

– Тоді чому він пішов з нею? – не вгамовувалася вона, її золотисте волосся прилипло до мокрого обличчя.

– Можливо, Аврея просто потребувала його допомоги! Зенон обов’язково тобі все пояснить. – спокійним тоном промовив Джел.

Даная пирхнула і вдарила кулаком по скляному столі, від чого мокрі серветки попадали на підлогу.

– Я не стану його слухати!

Ніка вхопила склянку з водою, яку Джел не вспів випити та запропонувала її Данаї.

– Тримай.

– Дякую, Ніка. Ти зовсім не така, як Зенон.

Навряд чи Даная здогадувалася, наскільки Ніці не подобалася Аврея. Від одного її злісного погляду у Ніки паморочилася голова та тіло вкривалося крижаним холодом.

– Тобі нема чого ображатися. – було видно, що Джеліос уже втомився вмовляти Данаю, він сів на краю дивану поруч з нею і опустив голову, чорне волосся упало на зморщене чоло.

– Я не така досконала, як Аврея. Куди мені руками махати? – похнюпилася вона, витираючи розпухлі, червоні повіки рукою, тому що упаковка від серветок була уже порожньою.

– Це не важливо. Ти подобаєшся Зенону такою, як ти є. І я цілком довіряю йому, тому що він мені, наче брат. Ти також повинна повірити йому.

Джеліосове обличчя набуло стривоженого виразу.

– Ти ще переймаєшся смертю Біона? – несміливо запитала Даная, шморгаючи носом та перебираючи пальці на руках.

– Нам потрібно йти. – м’яко мовив Джел, проігнорувавши її запитання і стрімко підвівшись з дивану. – Якщо бажаєш можеш залишитися тут. Я залишу тобі ключі. – звернувся він до Данаї.

Ніка повністю захопилася їхньою розмовою, що оговталася лише тоді, коли Джеліос потягнув її за край футболки.

– А що з квитками? – Ніка крутила у руці дві білі пластмасові пластини. – Візьмемо їх з собою?

Джеліос похитав головою.

– Ні, залишимо їх тут.

– Але ж ми підемо на фестиваль? Мені подобається пісок і взагалі…

– Звичайно. Я ж пообіцяв. – добродушно посміхнувся він.

Ніка усміхнулася і поклала квитки на скляний столик. Даная відмовилася залишатися одна у чотирьох стінах, тому вона хутко піднялася з дивану та розправила пом’яту коричневу спідницю та білу блузку. З її очей вже не крапали сльози, проте невелике обурення все ще відображалося на її обличчі. Коли Ніка взула спортивні, червоні туфлі, які принесла їй Даная, то відчула, що вони їй трохи тиснуть. Проте через цю, як їй здавалося, дрібницю, вона не стала нікого турбувати.