Слава ЗСУ!

Це було велике приміщення з довгим світлим дерев’яним столом, на якому впорядковано стояло наукове приладдя. У відчиненому вікні стирчали довгі, прозорі трубки, через які також вивалював дим. Кімната була охоплена неприємним, різким запахом. Біля одного кінця столу стояла невисока постать у жовтому лабораторному костюмі та великих захисних окулярах, що були заляпані якоюсь сірою речовиною.

– О, привіт! Ти напевно Ніка. Ми чекали на тебе. Мене звуть Зак. – радісно вигукнула жовта постать, наближаючись до Ніки, яка все ще розгублено стояла біля відчинених вхідних дверей, не наважуючись поворухнутися. Він скинув синю, резинову рукавицю з лівої руки. – Радий познайомитись! – крикнув він, простягаючи руку, без рукавиці.

Ніка легенько штовхнула ліктем двері і здригнулася, коли вони зачинилися з неймовірним гуркотом.

– І мені приємно... – нерозбірливо бовкнула вона, стискаючи його холодну кістляву руку. Зак скинув окуляри, його обличчя було дуже худим, підборіддя було гострим та витягнутим, світло-каштанове волосся спадало на глибокі карі очі. Він усміхнувся широкою посмішкою, великі зуби були занадто білими. Схоже, що й тут не обійшлося без якихось хімікатів. Ніка також спробувала видавити з себе посмішку, проте вона виявилася не досить переконливою та привітною, скоріше трохи збентеженою.

– А це Кора! – пробелькотів Зак, не зважаючи на Нікину реакцію та вказав на невисоку худорляву блондинку, що хутко підійшла до нього. Вона також була одягнена у жовтий лабораторний костюм, резинові рукавиці та забруднені окуляри.

– О, ви вчасно! Гарно виглядаєш Даная! – захихикала дівчина, оглядаючи забруднену Данаю, кудряве волосся якої злиплося у тугий вузол. Даная пробурмотіла щось про товстопуза та огидливо скривила лице. Тепер Кора зупинила свій зацікавлений погляд на Ніці, що притулилася до бузкової стіни з білими вертикальними смужками.

– То ти з іншого світу? – голосно запитала вона, знімаючи дивакуваті окуляри. Ніку почали розглядати кмітливі землисті очі.

– Так… – зніяковіло відповіла вона, дивлячись то на свої забруднені шкарпетки, то на червоні туфлі у руці. Кора також зацікавлено поглянула на Нікині ноги, від чого її обличчя стало ще більше здивованим.

– Чому ти роззута? – поцікавилася вона, прикусивши занадто бліду нижню губу.

– Туфлі тісні. – коротко пояснила Ніка, затамувавши подих та зиркнувши на худорлявого Зака, який тим часом упустив з рук, якийсь важкий металевий прилад, що голосно гупнувся об підлогу.

– Ой, вибачте! – зашарівшись, пробелькотів він.

– Сподіваюся, це не мікроскоп! – вигукнула Кора, стоячи до Зака спиною та не відводячи землистих очей від знервованої Ніки.

– Та, ні. Усе гаразд, це просто штатив для пробірок. – голосно видихнувши повітря, пробурмотів Зак. Джеліос та Даная широко посміхнулися.

Не задумуючись, Кора вихватила червоні туфлі з Нікиної руки.

– Шкіра! – радісно викрикнула вона, промацуючи їх тонкими блідими пальцями. – А це значить, що ці туфлі можна розтягнути.

Вона поклала взуття на підлогу і підбігла декількома кроками до низької тумбочки з вузькими шухлядками, що стояла у кутку кімнати. Відсунувши одну шухляду, Кора витягла маленьку, круглу залізну баночку.

– Що це? – Ніка не могла зрозуміти її дій.

– Це швидкорозтягувач, він розтягує речі зі шкіри. Ось дивися. – Кора почала втирати тонкою кісточкою білу речовину, яка була схожою на звичайнісінький крем, у червоні туфлі. – Надягай! – звеліла вона. Трохи засумнівавшись, Ніка все-таки всадила ноги у туфлі, і всі її побоювання зникли за одну мить. Відчуття було надзвичайним. Тепер взуття не здавалося жорстким та тісним, воно було м’яким та приємним. Ніці здалося, наче туфлі були виготовлені саме для неї.

– Як тобі це вдалося? – вигукнула вона аж занадто захоплено.

Кора знизила плечима, на її обличчя застиг вираз цілковитого вдоволення.

– Звичайний мій винахід.

Ніка кивнула, хоч у цьому вона нічого звичайного не вбачала.

– Гаразд, ми прийшли сюди дізнатися про процес зіткнення наших світів. – раптово озвався Джеліос, дивлячись на вікно.

– Це здається фантастикою. – задумливо мовив Зак, напруживши обличчя, від чого на лобі появилися тонкі помітні зморшки.

– Повір, це реальна фантастика. – наполегливо звернувся до нього Джел, склавши руки за спиною та зробивши декілька кроків по кімнаті. Даная сиділа на дерев’яній лавці, біля обліпленої пожовклими газетними вирізками стіни, закинувши ногу на ногу та зацікавлено розглядаючи науковий журнал з яскравими картинками, наче у дитячій книжці. Кора нахиливши голову, від чого її ідеально рівне, біляве волосся попадало на тонкі плечі, почала вовтузитися біля пробірок, наповнюючи їх якимись різнобарвними речовинами.

Зак наблизився до Ніки і їхні погляди зустрілися. Вона помітила у його карих очах безмежну цікавість, захоплення та водночас цілковиту розгубленість.

– Розкажи усе про перехід? – серйозним тоном сказав він і вказав Ніці на металевий стілець біля лабораторного столу, на який вона вмостилася без жодних сумнівів, тому що відчувала невелику втому.

– Перехід?

– Так. Це переміщення з одного світу в інший. Будемо називати це переходом. Гаразд? – швидко пояснив Зак, торкаючись пальцем свого гострого підборіддя.

Ніка кивнула. Її розповідь не була довгою, вона виклала те, в чому сама заледве змогла розібратися. Зак вислухав все, ні разу не кліпнувши очима та не зрушивши з місця, наче заледеніла фігура.