Слава ЗСУ!

– Джеліос! – голосно викрикнула вона, перед тим, як прокинутися.

Розділ восьмий

Піщаний фестиваль

– Ми точно не помилилися місцем? – засумнівалася Ніка, дивлячись на величезну залізну браму біля якої стояв кремезний чоловік у шкіряному костюмі та з довгим бурштиновим волоссям, зібраним у хвіст. Вона дещо по-іншому уявляла собі Піщаний фестиваль: залитий сонцем пляж, гучна швидка музика, веселі люди з коктейлями та витончені фігури, зліплені з піску, що височіли над їхніми головами. А тут похмурий день, бо небо було затягнуте нерозривною сірою хмарою, що звичайно не характерно для Пеліону, який завжди був оповитим сліпучим сяйвом, та металева, ржава брама, що аж ніяк не підіймала настрій.

– Так... – видихнув Джеліос, якого також не забавляла подібна картина.

Високий чоловік окинув їх довгим прискіпливим поглядом, від чого в Ніки раптово стиснувся шлунок, якоюсь частиною душі, вона вже шкодувала, що вмовила Джела піти на цей фестиваль.

– Ваші запрошення. – незворушно промовив охоронець, не поворушивши жодним м’язом на кремезному обличчі. Ніка знервовано сіпнулася, а Джеліос хутенько витяг з внутрішньої кишені піджака дві білі пластини і протягнув їх накачаному чоловікові. Той ретельно промацав їх зі всіх сторін, аби упевнитися, що то не фальшивка, а потім з величезним гуркотом та брязкотом відчинив залізну браму.

– Ну, що йдемо? – підбадьорливо мовив Джел, дивлячись на зашаріле обличчя Ніки.

– Так. – зітхнула вона, проходячи в отвір. Якщо вона вже вирішила йти вперед, то зупинятися більше нема чого, все таки це лише Піщаний фестиваль, хоч Ніка навіть не здивувалася, якби там взагалі не було піщаних фігур.

Та коли вони опинилися на величезній відкритій місцині на якій знаходилося декілька готичних будинків та безліч різноманітних статуй та фігур вищих за зріст людини, і все це було зроблено з вогкого піску, Ніка вже ані секунди не шкодувала. Усі люди, що з відкритими ротами розглядали надзвичайні експонати були одягнені у святкове вбрання, жінки красувалися у довгих вечірніх сукнях, переважно блискучих відтінків, а чоловіки були вбрані у елегантні фраки.

– Джеліос?

– Що?

– Чому ти не попередив мене про стиль одягу? А то я вбралася, наче папуга на пляж. – Ніка невдоволено поглянула на короткі бірюзові шорти та легку світло-зелену футболку.

Джеліос похитав головою, від чого його акуратно зачесане волосся трохи розтріпалося.

– Я сам не знав.

– Тоді чому ти одягнув піджак? – не повірила вона.

– Це просто випадковість. – вдихнувши повітря на повні груди, пояснив він.

– О…

Ніка побачила Данаю у витонченій червоній сукні з оголеними плечима та блискучім кольє, тонкі золотаві кучері спадали на усміхнене обличчя, вона тримала Зенона за руку, очевидно їм все-таки вдалося помиритися.

– Привіт! Привіт! – загорлала вона, махаючи вільною рукою та направившись прямісінько до того місця де стояли Джел та Ніка, тягнучи за собою Зенона, вигляд якого також був ідеальним: білий вишуканий костюм з брунатною краваткою, начищені до блиску світлі туфлі та неймовірне гладеньке волосся, яке виблискувало навіть у такий похмурий день.

– О, чудовий день, чи не так? – привітно мовив Джеліос до усміхненої Данаї.

– Так, пречудовий! – погодилася вона, кліпнувши мигдалевими очима.

Зенон потиснув Джелові руку.

– Нам потрібно поговорити. – прокашлявся він.

Джеліос розгублено поглянув на Ніку.

– Е-е-е… ти трохи не вчасно. – звернувся він до Зенона Рейнола.

– Нічого, я не нудьгуватиму! – якомога радісніше вигукнула Ніка, вказуючи на височенну фігуру русалки. – Тут є на що подивитися!

Даная підстрибнула на одній нозі та різко обперлася об Зенона, який ледве не впав на землю.

– От і добре. Даная точно не дозволить їй сумувати. – з єхидною посмішкою, продзвенів він, знімаючи з своїх плечей Данаєні руки та підштовхуючи її поближче до заціпенілої Ніки.

Зенон явно був радий позбутися Данаї на деякий час, він кинув на Ніку короткий задоволений погляд та потяг Джела за широку фігуру слона з піднятим хоботом. Ніка важко зітхнула дивлячись на збуджене обличчя своєї подружки, коли та розглядала піщаного коня.

– Хм, цікаво… цей кінь розсиплеться, якщо вилізти йому на спину? – пробурмотіла вона, водячи пальцями по піщаній гриві.

Ніка округлила очі.

– Гадаю не варто псувати такі шедеври.

На якусь мить Даная нахмурила брови, але щось пригадавши миттєво відстрибнула від коня і повернулася до Ніки уже з усміхненим обличчям.

– Там стоїть Кадем Пел! – голосно вигукнула вона, що якась стара жінка у перлинній сукні та пурпуровому капелюшку, кинула на неї несхвальний погляд, проте Данаю, це ані скільки не потурбувало, її рука з витягнутим пальцем продовжувала вказувати у бік високої піщаної постаті.

– Це точно він? Хіба зберігся його портрет? Я вважала, що це досить загадкова особистість. – Ніка придивилася до статуї, це був стрункий чоловік, атлетичної статури з довгим кудрявим волоссям, що майже торкалося до ліктів, одягнений у широкий костюм, який здався їй дещо середньовічним, з дужих плечей звисав довгий хвилястий плащ.