Слава ЗСУ!

– Так, я впевнена, що це Кадем, саме таким його змальовують у наших книгах з історії: високий, з пишною шевелюрою. – крутячи головою, випалила Даная. – О, там можна взяти щось попоїсти. Я б не відмовилася від бананового морозива та шоколадних булочок.

Даная міцно вхопила Ніку за руку та поволокла до круглих дерев’яних столиків, що були огороджені низькою стіною з білого піску.

– «Піщана Карамель» – вголос прочитала Ніка напис на дощечці, що була прибита до стола, за який вони тільки що вмостилися. – Їжа в них також зроблена з піску? – засміялася вона, намагаючись уявити місцеві кулінарні шедеври.

Даная різко похитала головою та щось пирхнула собі під ніс, а потім швидко зістрибнувши зі стільця, підбігла до величезної стійки, яка була наповнений різноманітними ласощами.

– Оце зустріч! Невже мені випала така честь. – позаду Ніки пролунав знайомий улесливий голос. Вона різко обернулася, від чого мало не впала зі стільця.

– Тідей Спаркс? – її голос був занадто здивований та спантеличений.

Він був знову одягнутий у дивацький червоний костюм та маленький чорний капелюх пірамідальної форми, що надавав Тідею ще більш чудернацького виду, на цей раз в його руці замість великої картонної коробки знаходилися два фужери, наповнені прозорим напоєм з білими бульбашками.

– О, диво! Ти запам’ятала моє ім’я! Щоправда я не знаю твого імені, чарівна незнайомко.

– Ніка. – видихнула вона, поклавши голову на лікоть.

– Чудове ім’я. Навіть можна сказати пречудове. Ідеальне! Довершене! Незабутнє!

Тідей озирнувся, ніби шукаючи когось очима. Ніка бажала, аби Даная так довго не барилася, щоб не залишатися на одинці з цим диваком.

– А куди подівся наш любий друг, Джеліос? – серйозним тоном поцікавився він, сьорбаючи з одного фужеру шипучу рідину.

– В нього виникли невідкладні справи. Але він скоро звільниться. – якось невпевнено пробурмотіла Ніка, обличчя Тідея відразу спалахнуло неприхованою радістю. Ніка відчула якесь раптове напруження, що змусило її пальці міцно вчепитися у край столу.

– То тут вільно! – він швидко усівся на стілець, перш ніж Ніка встигла заперечити. – Лимонна шипучка для Ноки.

Ніка невдоволено скривила лице. Вираз похмурості відобразився у її очах.

– Взагалі-то мене звуть Ніка! – голосно буркнула вона, не звертаючи уваги на фужер з напоєм, який поставив перед нею занадто захоплений Тідей Спаркс.

– О, так… так… вибач, я інколи плутаю слова, особливо коли переді мною знаходиться така красива дівчина. Це наче холодний вогонь пестить моє горло, заважаючи вимовляти вірні фрази, які застряли у моєму відчайдушному серці, що прагне вирватися з тіла та …

– А де твоя коробка? – безцеремонно перервала його Ніка, утнувшись носом в дерев’яний стіл.

Поглянувши на ковану металеву браму, які ховалася за рядом піщаних фігур, Тідей гарячково округлив очі та широко роззявив рота.

– Коробка? Та я залишив її при вході. – роздратовано пирхнув він, вказуючи пальцем на високу постать у чорному костюмі, що стояла біля входу. – Цей здоровило–охоронець подумав, що я хочу протягти на фестиваль вогненебезпечні речі, а там всього було чотири хлопавки та дві упаковки іскристих вогників.

– Краще він тебе не пропустив… – ледь чутно процідила Ніка, тарабанячи пальцями по дерев’яному столі.

– Що? – перепитав він.

Ніка підняла голову, щоб поглянути у його видовжене обличчя.

– Я кажу день сьогодні чудовий! – голосно вигукнула вона, сподіваючись, що він не розчув її попередньої фрази.

– Так, звичайно. – радісно кивнув Тідей, проводячи рукою по кошлатому вишневому волоссю, що виглядало з-під чудернацького капелюха. – Хоч, цей день для мене більш чим чудовий… він неймовірний, фантастичний, незрівнянний, феєричний, чарівний!

– Чому ти носиш на голові піраміду? – цілком спокійним голосом запитала Ніка, хоч відчувала у душі повне роздратування. – Ти приймаєш нею сигнали з космосу? – не відводячи погляду від пірамідки, додала вона.

Тідей підвів очі вверх, ніби намагаючись пригадати що знаходиться у нього на голові, а потім доторкнувся рукою до чорного пірамідального капелюха. Ніка зробила голосний видих і майже непомітно похитала головою.

– А… – занадто голосно вигукнув він, витягнувши довгу ногу з-під столу та не перестаючи обмацувати капелюха. – Це корисна річ, вона допомагає мені зосередитися… а про космос ти чудово сказала, кмітливий жарт. – Тідей зареготав та вхопився за живіт, але зиркнувши на серйозне обличчя Ніки, відразу вмовк.

– Я не жартувала. – майже не ворушачи губами, запевнила вона. Її кам’яний вираз на обличчі навів на Спаркса помітне спантеличення. На його лобі появилися краплини поту. Він знову підніс склянку до рота і прошепотівши якісь слова, що явно стосувалися Ніки, зробив чималий ковток. В цей момент до них підбігла захекана Даная тримаючи у руках купу солодощів.

– Це моє місце! – вона вдарила ногою ніжку стільця на якому сидів Тідей, від чого той захлинувся лимонною шипучкою.

Кашляючи та вдаряючи себе рукою по спині, він підвівся на ноги та став поруч з Данаєю.

– З-здоровенька б-була! Навіщо т-так лякати? – все ще кашляючи, прохрипів він.

Даная замислено підняла брови та поклала солодощі на стіл. Її очі були наповненні подивом.

– Сам винен ,Тідею. Що ти взагалі тут робиш? Хто б міг подумати! – закладаючи до рота ванільне печиво, пробубоніла вона та впала на стілець. – Ми точно знали, що ти злиняв з Пеліону.