Слава ЗСУ!

Дінині очі були широко відкриті, а її тіло повністю закам’яніло у незручній позі.

– Але, як це може бути? Я нічого не розумію.

– Я бачу його уві сні…

– То він тобі просто приснився? – полегшено видихнула Діна, витираючи долонею спітніле обличчя.

Ніка заперечно похитала головою.

– Ні. Це зовсім не сон. Це все відбувається насправді. Якимось чином я можу уві сні потрапляти до їхнього світу. Зак називає це переходом

Діна зіщулилася та хитнулася вправо.

– Зак? – в цілковитому спантеличені вигукнула вона.

– Так, він науковець, до речі дуже смішний. – Ніка посміхнулася, згадавши худорлявого Зака у жовтому захисному костюмі, заляпаних окулярах та з білосніжними зубами, які завжди наводили на неї певне спантеличення. – Ми ще не знаємо, яка саме причина виникнення переходу, але Зак та його кмітлива помічниця Кора уже працюють над цим. Також є інші: Даная Лутор, Зенон Рейнол та злісна Аврея… вона мене терпіти не може. Але я не переймаюся цим, вона відрізняється від інших своїм запальним темпераментом, що характеризується особливою жорстокістю. Всі вони мешкають у Пеліоні – це надзвичайне місто, його вулиці заполонило казкове видовище. Ти зможеш повірити мені?

Діна замислено притулила руку до потилиці.

– Те що ти розповіла здається неймовірним та вигаданим. Якоюсь фантазією. Але ти не справляєш враження божевільної, скоріше втомленої… – з помітним смутком вимовила вона.

– Ти мені віриш чи ні. Я повинна знати. – наполегливо продовжила Ніка, відганяючи від себе тривожні думки.

– Я… гаразд, припустімо я тобі вірю.

– Це абсолютна правда. – не здавалася Ніка.

Діна голосно видихнула повітря і встала з ліжка, обвівши Ніку пильним поглядом з ніг до голови.

– Добре, я цілком погоджуюся з тобою, не маючи на те прямих доказів.

– Дякую, я знала, що ти не підведеш мене. Тобі можна довіряти. – Ніку наповнила неймовірна приязнь до її подружки. – Але є одна проблема.

– Так. Це можна сказати по твоєму вигляду. Ти дивилася сьогодні у дзеркало?

Ніка труснула головою.

– Річ не в цьому. Вчора, я перший раз не зуміла потрапити до Пеліону. – швидко промимрила вона, згинаючи та розгинаючи пальці на правій руці.

Діна нахмурила брови.

– І що?

– Як ти не розумієш! Я майже місяць могла здійснювати перехід. А вчора цього НЕ СТАЛОСЯ! Я не знаю як цьому зарадити. Що взагалі тут можна вдіяти? – в розпачі вигукнула Ніка пробігаючи по кімнаті, вона вхопила зі столу невдалий портрет Джеліоса і почала ретельно його розглядати.

– Може це і на краще! – недбало кинула Діна, потираючи пальцем підборіддя.

– Я не сподівалася від тебе такого почути! – образилася Ніка.

Діна розвела руками.

– У тебе через ці «переходи» нескінченна втома. І зараз ти виглядаєш не найкраще.

– Я просто не спала усю ніч! – обурливо пояснила Ніка, відчуваючи нестерпне роздратування.

– От бачиш. Це може погано скінчитися! – розмахуючи руками, заявила Діна.

В Нікиних очах постали сльози.

– Якщо уже не закінчилося…

– Гаразд, пробач мені. Я ще не перетравила цю інформацію. Хм… таке не щодня почуєш. Щодо переходу не хвилюйся, я впевнена що все налагодиться. Можливо, потрібно трохи почекати. – припустила Діна, сховавши руки за спиною. Її обличчя було напруженим та почервонілим, з чола стікали краплини поту, а очі були широко відкриті.

Ніка поклала малюнок у шухляду і вхопилася руками за голову.

– Я не можу чекати. Це нестерпно!

– А що ти вдієш? Якщо не має іншого виходу, то залишається лише чекати. – втомлено зітхнула Діна, направляючись до дверей. – Одужуй швидше! – підморгнула вона.

– Ти збережеш мою таємницю? – водячи рукою по волоссю та дивлячись на відчинені двері, запитала засмучена Ніка.

– Обіцяю! Та хто ще, крім мене у це повірить. – засміялася вона та розправивши синю спідницю, вийшла з кімнати.

– Авжеж. – прошепотіла Ніка сама до себе.

Минуло три, нестерпно довгих дні. Ніка почувалася втомленою, розгубленою та пригніченою, проте десь глибоко у душі вона все-таки відчувала надію на повернення до Пеліону. Усе здавалося нудним та безрадісним, навіть, нікому непідвладна, погода підігравала її настрою. За вікном було сіро та похмуро, накрапував дрібний дощ, що легенько тарабанив по шибках змішуючи свою монотонну мелодію зі свистінням поривчастого вітру.

Цілих три дні, під час яких не вдалося здійснити перехід, Ніка провела у своїй кімнаті, зачинившись від людей та всього світу.

Вмостившись на ліжку, вона поклала під подушку побганий портрет Джеліоса, що не зовсім був схожий на нього і який пролежав ці довгі дні у маленькій шухляді. Опівночі Ніка заплющила очі та почала очікувати дива, що, здавалося, могло відбутися кожної секунди. В голові відчувалося дивне просвітлення, усі гнітючі думки зникли за одну короткочасну мить, внутрішня порожнеча також розчинялася у раптовому теплі, що почало огортати її тіло…