Слава ЗСУ!

Розплющивши очі, Ніка стояла у темряві, яку просвічували мерехтливі зорі, поблизу хлюпала вода, легкий вітерець пробігся по її обличчю. Це було доволі знайоме місце, навіть у темряві Ніка знала, що знаходиться поблизу мосту в Пеліоні. Безмежна радість виникла у її душі, наче величезний згусток світла, вона почала поширюватися по всьому тілу. Ніка з надзвичайною легкістю вдихнула свіже, прохолодне нічне повітря Пеліону. Невже це знову відбулося? Невже вдалося здійснити перехід? Це просто неймовірно! Тепер її єдиним бажанням було знайти своїх друзів.

Раптом позаду себе Ніка почула якийсь рух, втіху відразу змінив страх. Вона різко озирнулася, але через темряву не змогла нічого угледіти.

– Хто тут? – тихо пропищала вона, відчуваючи як її ноги тремтіли, наче від проймаючого холоду.

– Ніка? Це ти? – біля неї пролунав знайомий знервований голос.

– Джел?

– Ніка! – зненацька теплі руки обійняли її за плечі.

– Обережно! Ти мене задушиш! – ледь видавила з себе вона, відчуваючи водночас неймовірну радість та хвилювання. Джеліос відняв руки.

– Я такий щасливий. Ти навіть уявити не можеш, як я хвилювався. Де ти була? Я вже був подумав, що з тобою щось сталося. – розгублено вигукнув він. Ніка побачила, як в його очах мерехтять зорі.

– Я не знаю, як це сталося. Це неможливо пояснити. Я не могла здійснити перехід. – короткими реченнями висловилася вона, склавши руки докупи та розглядаючи тьмяну постать Джеліоса у світлі зірок.

– Хіба таке може бути? – майже прогорланив Джел.

– Я не знаю. – ще раз повторила Ніка, знизивши плечима. – Якщо чесно, я здивована бачити тебе тут. Що ти взагалі тут робиш?

Джеліос почав ходити колом.

– Я… я чекав на тебе. – запинаючись зізнався він.

– Ти знав, що я здійсню перехід сьогодні? – відверто здивувалася Ніка.

Джел не переставав ходити по колу.

– Не зовсім. Я чекав тебе і дві попередні ночі…

– Та спинись уже! – буркнула Ніка, втомившись вертіти головою. – Ти простояв тут декілька ночей?

Джеліос завмер на місці.

– Ні, чого ж, я ще сидів на траві. Це доволі зручно.

– Що ти взагалі собі думав? А якби я не змогла появитися сьогодні, ти б чекав тут декілька днів чи, може, навіть тижнів? – обурилася вона.

– А що я мав робити? Ти не лишила мені іншого вибору. Я був сам не свій. – образився Джеліос, голосно прокашлявшись.

Ніка відчула провину, що наче жарке полум’я спалахнула у її душі.

– Ти не мусив цього робити!

Джеліос взяв її руку і міцно стиснув.

– Ніка, зрештою усе закінчилося добре, тобі більше немає чого хвилюватися.

Ніка з болем згадала ті нестерпні три дні, і її серце стиснулося, наче його закували міцними ланцюгами.

– А якщо усе тільки розпочалося? Скажімо, я востаннє потрапила сюди… – знервовано вигукнула вона більш собі чим Джелу.

– Ні! Цього не може статися! – нажахано вигукнув він, ще міцніше обхопивши Нікину руку.

– Ще й як може, до того ж переживати потрібно мені, адже ти продовжиш жити своїм попереднім життям, а я не впевнена, що у мене це вийде . Я аж занадто призвичаїлася до цього світу… – зітхнула Ніка, усівшись на траву та випрямивши ноги. Джеліос залишився нерухомо стояти.

– Про що ти? Мене більше ніщо не зможе повернути до звичайного життя, я хочу залишити усе як є. – збуджено видихнув він, напруживши обличчя. Ніці здалося, що він здригнувся, але в темряві може ще й не таке привидітися. Тому вона продовжила зацікавлено розглядати зірочки, які в Пеліоні були надзвичайно чаруючими.

– Я теж. – нарешті озвалася вона, схиливши голову собі на плече.

– Що? – доволі спокійний низький голос пройняв зоряну темряву.

– Я теж хочу залишити усе як є. – прошепотіла вона, пильно вглядаючись у його нечіткий силует.

– Нам потрібно дізнатися, чому це сталося. Має бути хоч якесь нормальне пояснення. – наполіг Джел.

– Але як ми зможемо зробити це? Де знайти відповідь? – вона спантеличено прикусила губу, відчуваючи повну безвихідь.

– Варто звернутися до Зака та Кори. Я впевнений, вони зможуть прояснити ситуацію. – доволі гучно та впевнено висловився він. Раптові сподівання заполонили її голову.

– Що зараз? – засумнівалася вона.

– Так. – підтвердив Джеліос з темряви.

Ніка знизила плечима та знову поглянула на усіяне зорями небо.

– А хіба не пізно для візиту?

– Не переймайся цим, вони звикли працювати уночі. – переконливо мовив Джел, допомагаючи їй звестися на ноги.

Уночі місто засинало разом з його жителями. Вулиці були порожніми та тихими, лише де-не-де спалахувало світло у квадратних вікнах маленьких будиночків. Ніка помітила, що у Пеліоні не було жодного ліхтаря, з наступом ночі місто зазвичай поринало у пелену темряви, що здебільшого освічувалася мерехтливими зорями.

– Прошу тебе, тільки ні до чого не торкайся! – благальним тоном мовив Джеліос, штовхаючи металеві двері до лабораторії Зака та Кори.