Слава ЗСУ!

– Ви хочете вибратися звідси?

– Так! – в один голос відповіли дівчата.

– А це єдиний можливий спосіб. Ми швиденько пройдемо по карнизу до живоплоту, по якому спустимося на землю. Головне щоб нас не помітили через ті два вікна. – він кивнув в бік довгої стіни. – Я піду першим, ви – відразу за мною. Готові? – командним тоном промовив Джеліос.

– Може просто вистрибнемо, так буде набагато швидше. – невдало пожартувала Ніка, обличчя Джела стало суворим. Зніяковівши, Ніка поглянула собі на забруднені кросівки.

– Будь розсудлива! Один необачний крок… – він замовчав на мить, в його очах спалахнув страх. – Просто будьте обережні. Не робіть різких рухів. – Джеліос прискіпливо і благально подивися на дівчат і протиснувся у відчинене вікно.

Розділ дванадцятий

Втеча

Ніка стояла незворушно, спостерігаючи, як Джеліос перебирається на кам’яний карниз, що знаходився нижче від вікна на пів метра. Він рухався дуже обережно, заздалегідь ретельно продумуючи кожен рух.

– Не баріться! – пролунав його приглушений голос.

Даная зашарілася і звернулася до Ніки:

– Ти наступна. Я хочу буду останньою.

Ніка мимоволі кивнула. Вона вже надумала протиснутися у вікно, проте помітила, що міцно стискає зелену книгу у правій руці. Може залишити її тут? А якщо в ній є щось важливе? Все-таки книга належала цьому старому будинку, можливо, вона пролежала тут цілісінькі віки. Від цього її цінність лише зростає. Ніка ще міцніше обхопила рукою книгу та вилізла на облуплене підвіконня, що виявилося для неї занадто маленьким. Чорний джип все-ще стояв на прийдешньому місці, це означало, що Дардон знаходиться десь у будинку або поблизу нього. Ніка спробувала відігнати геть усі нав’язливі думки, що неспинно крутилися у її голові. Аби заспокоїтися, вона ковтнула побільше свіжого повітря. І не дивно, що це подіяло. Вона досить легко спустилася на карниз і зробила декілька перших кроків. Даная також дуже спритно викарабкалася з вікна та за мить наздогнала Ніку.

– Притримуйтеся тиші. – звелів Джеліос, повільно рухаючись уперед, наче павук на павутині.

Даная скривилася і підтягла рукою довгу спідницю.

– Давай уявимо, що ми тікаємо з балу від прекрасного принца. – підморгнула вона, хапаючись пальцями за стіну.

Ніка похитала головою і посміхнулася.

– Я краще уявлю, що за мною женеться скажений принц.

Даная голосно зареготала. Джеліос окинув її суворим поглядом.

– Добре… добре. – прохрипіла вона. – Ой, спідниця зачепилася за якийсь дріт! Де він тут узявся?

Даная заклякла на місці, шарпаючи поділ багрової спідниці, Ніка обережно притримувала її рукою.

– Та що з вами? – знову шепнув Джеліос, повернувши до них напружене обличчя, що було щільно притиснуте до стіни. Нарешті Даная звільнила спідницю і вони рушили далі.

Кам’яний карниз був доволі вузьким, Ніка боялася, що не зуміє на ньому втриматися. Але Джеліос стояв досить упевнено, наче займався цим з дитинства. Він тісно сперся тілом на стіну та міцно кріпився руками за кам’яні виступи. Ніка спробувала повторити за ним, головним було утримати рівновагу та не хилитися назад. Її ноги зрадливо тремтіли, серце шалено калатало від страху, що сповна заволодів нею. Книга у руці заважала триматися за стіну, кожної секунди Ніка могла зірватися вниз. Джеліос знаходився за два кроки від неї. До живоплоту залишалося не більше п’яти метрів, крім того потрібно було перейти два великих квадратних вікна.

– Чого так довго? – зненацька пробуркотів Джел. – Що це в тебе? – він прискіпливо зиркнув на пошарпану палітурку у руці Ніки.

– Це записи якогось чоловіка, що, напевне, жив колись у цьому домі... Вони можуть нам знадобитися! – пропищала вона, намагаючись втримати рівновагу і не звалитися вниз.

Джеліос несхвально похитав головою.

– Навряд чи ця книга нам допоможе, якщо ти через неї впадеш. Подай її мені! – мовив він і протягнув руку. Обережно віддавши йому книгу, Ніка полегшено зітхнула. Тепер їй не було потрібно прикладати так багато зусилля, аби рухатися вздовж жорсткої стіни. Руки боляче пекли, до старих подряпин, додавалися нові. Вона зціпила зуби. Краплини крові повільно збігали по шкірі, проте Ніка не дуже на це зважала, вона була занадто зосереджена на своїх рухах. Нарешті вони дісталися до першого вікна і, на щастя, воно було зачиненим.

– Не забудьте нахилитися! – тихенько нагадав Джеліос, позираючи на дівчат. Він плавно зігнув спину і швидко переступаючи з ноги на ногу пройшов під вікном. Ніка та Даная здивовано перезирнулися, не вірячи, що він зробив це з такою легкістю.

– Ніко, тепер твоя черга. – майже беззвучно сказав він і помахав рукою. Ніка не відчувала ніг, якщо вона зараз нахилиться, то не зможе втримати рівновагу. Страх повністю паралізував її тіло.

– Я не можу! – слабким голосочком вимовила вона, вчувши як запаморочилося в голові та потемніло в очах.

– Це просто. Тільки не дивися вниз! – впевнено переконував Джел. Після його слів Ніка мимоволі поглянула під ноги. Її тіло здригнулося, страх став ще більшим. Стояти на столітньому карнизі, та ще при такій висоті могло кого хоч привести в повне збентеження, окрім Джеліоса, який поводився на диво спокійно. Його лагідний погляд придав Ніці трохи сміливості, вона хутенько пригнула голову та зробила крок уперед. Джеліос був правий, насправді це виявилося не так вже важко, як вона собі вважала. Через декілька секунд, Ніка гордо стояла на іншому боці старого вікна. Джеліос полегшено зітхнув та поглянув на Данаю, що згрібши рукою спідницю досить сміливо перебігала до них. Її рот розтягнувся у самовдоволеній усмішці, коли вона промайнула подерте вікно. Джеліос легенько кивнув та направився далі. Їм не можна було гаяти ні секунди, адже ризик викриття зростав щомиті.