Слава ЗСУ!

– Нікі, може і сьогодні проведемо вечір разом? – радісно вимовила Лора тоненьким голосочком, тарабанячи виделкою по столу.

– Так… можливо. – Ніка не була впевнена у своїй відповіді, тому що хтозна що за настрій в неї буде увечері. Лора лише легенько кивнула і розпочала возитися виделкою у тарілці.

Омлет був дуже смачний, проте Ніка з’їла лише половину. Склянка апельсинового соку здалася їй напрочуд освіжаючою, тому вона вдовольнилася ще одною. Ранок видався приємним, сім’я ще трохи погомоніла за столом, тато не втримався і почав розповідати про свій новий науковий дослід, тому мама поклала ще один великий шматок омлету до його тарілки. Поки він блискавично поглинав добавку, мама випроваджувала дітей до школи. Лора навчалася у другому класі, важко було представити таку крихітну дівчинку за шкільною партою. Проте Лора вчилася з великим задоволенням чого не можна було сказати про Ніку, яка сподівалася на зміну у ближньому майбутньому, принаймні вона пообіцяла собі більше не страждати.

– Ніко, стобою точно все добре? – Діна не могла повірити різкій переміні настрою її подруги.

– Так! – вкотре повторила Ніка і поглянула на Діну з найвеселішим виразом обличчя. – Не треба було мене проводжати. – зітхнула вона дивлячись на свій будинок. Діна, Жанна та Тім провели її сюди від самої школи і тепер стояли, похитуючись від холоду і напружено про щось перешіптуючись. Небо було затягнуте сірими хмарами, холодний вітер пронизував до кісток. Жанна час від часу поправляла свій червоний шарф, що налітав їй на голову.

– Просто, ти якась дивна…– округливши очі Діна запнулася, очевидно ретельно підбираючи вірні слова. – Ні, я хотіла сказати, інша з того часу як…

– Я зрозуміла, що життя триває і від цього нікуди не дінешся. – знаючи, що вона скаже далі Ніка не дала їй змоги договорити. Жанна несамовито тремтіла від холоду і безперервно розтирала руки час від часу прикладаючи їх до рота, Тім спритно перестрибував з ноги на ногу, їм було не зручно чекати поки Діна вияснить усі причини незрозумілої Нікиної поведінки.

– Може зайдете, вип’єте гарячого чаю? – зненацька запропонувала Ніка, сподіваючись не почути небажаної відмови. Жанна вдоволено підстрибнула на місці, Тім байдуже понизав плечима.

– Ну, якщо ми не заважатимемо…– на напруженому обличчі Діни появився раптовий сумнів.

– Ні! Звичайно ні. Я вже казала, що все минулося… і ще мама буде рада пригостити вас її фірмовим ірисковим печивом. – Ніка радісно та безтурботно посміхнулася і не дивно, що це подіяло, через декілька хвилин всі четверо з превеликим задоволенням смакували гарячий чай за круглим столом в маленькій, затишній кухні.

– Це просто смакота, ви готуєте найкраще в світі! – Тім захоплено похвалив Нікину маму, з неприхованою насолодою пережовуючи чергове печиво. – Вам обов’язково потрібно відкрити власну кав’ярню. – поспіхом додав він, посмоктуючи гарячий липовий чай.

– Ой, дякую дорогенький! Можливо колись і подумаю над цим. – пританцьовуючи та радісно усміхаючись, пробелькотіла мама, підійшовши до плити, на якій варилися макарони.

Ніка обережно тримала чашку у руці, чекаючи поки охолоне чай. Діна Снігур також обхватила свою гарячу чашку обома руками, намагаючись їх зігріти. Тім все ще смаковито жував печиво, а Жанна навіть не відкусила жодного шматочка, тому що ретельно слідкувала за своєю ідеально стрункою фігурою. Мати Ніки схиливши голову набік, підозріло на неї поглядала, адже це була перша людина, що встояла перед її стравою.

– Ніка, добре, що ти знову стала такою як була, ми так за тебе непокоїлися. – Діна полегшено зітхнула, повільно сьорбаючи липовий чай. – Тобі прийдеться багато чого надолужувати. – тихенько додала вона, облизуючи губи.

– Так, добре, що ти вже не виниш себе у смерті Макса, я переконана, що в цьому ніхто не винен, він сам обрав… – раптові слова Жанни гострим ножем влучили у саме Нікине серце, що здавалося спинилося на якусь частку секунди, а потім взялося шалено вистрибувати з грудей; вони пробудили минулі спогади, які вона стільки раз намагалася забути та не впускати до своєї голови. Тягучий біль знову спалахнув у душі. Ніка затряслася, мов у лихорадці, кімната загуділа та стала сірою. Усе здавалося порожнім та незначним. Ніка не маючи сили пручатися поринула у вир нещасливих спогадів, які піднялися на поверхню з безмірної глибини, куди вона насилу їх запроторила. Його милозвучний голос пролунав у її запамороченій голові, його добродушне обличчя постало перед її розпачливими очима. Ніка завмерла, не в змозі поворухнутися. Брязкіт розбитої чашки, що висковзнула з її тремтячої руки, повернув заціпенілу Ніку назад до тісної кухні, де розгублені обличчя з острахом спостерігали за її несподіваною реакцією.

– Пробач, мені прикро, що так сталося, я просто бовкнула не подумавши. – знервовано випалила Жанна, вчепившись пальцями у руде волосся та міцно притиснувшись до спинки стільця, в її розгубленому голосі було чути повне розкаяння. Але тепер її відчайдушні слова нічого не означали для Ніки, що знову повернулася назад, в ту саму трагічну мить. Всі ще пильно вдивлялися у змарніле та напружене обличчя Ніки, Дінині очі були наповнені страхом, зашаріла мати завмерла на місці, не наважуючись наблизитися до дочки.

– Усе в порядку, я просто замислилася. – Ніка страшенно боялася, аби засмучений голос її не видав, тому після цих слів на її обличчя появилася млява посмішка, хоч напруженість лише збільшилася. В збентежених очах друзів та мами явно читалася недовіра до невдалої спроби Ніки поліпшити ситуацію. Ніка відчула як по щокам потекли теплі сльози, вона була розлючена на себе, за те що не змогла втримати ці почуття всередині і що всі її зусилля повернутися до нормального життя виявилися марними.

Не маючи більше змоги залишатися на кухні, Ніка мерщій та не оглядаючись, аби не бачити розгублених облич своїх друзів, що могли привести її у ще більше потрясіння, кинулася до своєї кімнати. Вона не хотіла плакати, проте непокірні сльози не припиняли литися тонким потоком по щокам та підборідді. В такому стані Ніка пролежала до самого вечора, її ніхто не турбував, батьки знали, що у такі хвилини їй краще було побути на самоті. Поступово сльози почали зникати, Ніка була виснаженою, тому вона чимскоріше переодягнулася у бірюзову піжаму та повалилася на ліжко. Сон, здавалося, вирішить усі її проблеми. Через деякий час кімната почала щезати, усі гнітючі думки також розтанули у її голові, по долонях розпливлося приємне тепло…