Слава ЗСУ!

Поки Джел вовтузився з невдалою стравою, вона зручно вмостилася на маленькому стільчику з вирізьбленою спинкою та помітила, що вся кухня знаходилася в ідеальному порядку. Їдкий дим неприємно потрапляв до носа та подразнював легені. Щоб позбутися давлючого клубку в горлі, вона тихенько прокашлялася. Побачивши це, Джеліос похапцем відчинив одне вікно.

– Ти можеш почекати в кімнаті. – захекано сказав він, запихаючи в пакет для сміття підгорілу страву.

– Ні, все гаразд. – не досить переконливо прохрипіла Ніка, затуляючи пальцями носа. – А що це було? – поцікавилась вона, вказуючи пальцем на повний пакет для сміття.

– Пиріг… – сумно видихнув він, витираючи рукавом спітніле чоло.

Зненацька її гучний сміх пронизав приміщення.

– Невже ти думав, що він сам себе приготує?

Джеліос зніяковіло похитав головою, його чорне волосся недбало розсипалося по сконфуженому обличчі та затулило прищулені очі.

– Звичайно ні, я просто вирішив, що так буде набагато скоріше.

Ніка відкинулася на спинку стільця та широко посміхнулася.

– Джел, ти залишив пиріг на вогні, а сам пішов до мосту, що мене зустріти!

– Ну, так. Звідки мені було знати, що від нього залишиться самісінький попіл? Чесно кажучи з мене поганий кухар, я просто хотів тебе здивувати. – він невинно розвів руками та, впавши на інший стілець, що стояв біля вікна, втомлено витягнув ноги.

– І тобі це вдалося. – знову посміхнулася вона, відчуваючи, як її настрій раптово поліпшився.

– Не думаю. – приглушено буркнув він, відкинувши назад голову.

На мить його обличчя стало аж занадто блідим, він явно був невдоволений цією безглуздою ситуацією, що так легко розвеселила Ніку. Запала тривала мовчанка. Ніку почало гризти сумління.

– Як справи у Данаї та Зенона? – добродушно поцікавилася вона, щоб відволікти його від похмурих думок, що помітно пригнічували його настрій.

– О, в них все чудово. – безтурботно відказав Джел, наливаючи воду зі скляного глека до прозорої склянки. – До речі, Аврея та інші зникли, покинувши старий будинок. Ми не знаємо де вони зараз перебувають, на це потрібно деякий час. – з незворушним обличчям сказав він, ніби це була звичайнісінька новина, пропонуючи заціпенілій Ніці склянку з водою.

– Вони повернуться? – тремтячим голосом запитала Ніка, хутенько схопивши онімілими пальцями склянку, вона налила до рота холодної води, що відразу втамувала їй спрагу. Нарешті коли склянка спорожніла, Ніка обережно поставила її на дерев’яний стіл з охайною білою скатертиною. Весь цей час Джеліос не відводив від неї схвильованих блакитних очей, його руки міцно вхопилися за край столу.

– Ще води? – неголосно запропонував він напруженим голосом.

Ніка розгублено похитала головою.

– Ні, дякую. Думаю цього достатньо.

– Гаразд. – видихнув Джел, намагаючись приховати значне сум'яття.

– Аврея повернеться? – знову повторила Ніка, затамувавши подих. Коли їхні розпачливі погляди зустрілися, вона здригнулася і мало не впала зі стільця, тому що помітила в його примружених очах неприховану тривогу. Ніка відчула, як її серце забилося швидше та гучніше, його стукіт приглушував усі її відчуття.

– Це один з можливих варіантів. – ледь чутно сказав Джел, опустивши очі на підлогу.

Вона схопилася на ноги та прочовгала вздовж стіни, розмахуючи руками навсібіч.

– Дардон теж зник? – Ніка намагалася, щоб її голос звучав спокійно, але цього не сталося, бо лячне обличчя Дардона, що зненацька виникло у її голові, зуміло нагнати на неї безмежну паніку. Джеліос це помітив.

– Так. Зникли абсолютно всі. Ще вони вміють добре приховувати сліди, але нам все-таки вдалося дещо дізнатися. – як завжди м'яко та стримано промовив він, проте на Ніку це не подіяло. На мить вона закрила обличчя руками. – Ніка, все не настільки погано. Ми довідалися, що вони досліджували перехід. – Джеліос схватив зі столу порожню склянку та почав знервовано стискати її пальцями.

– І все? – нестримано вигукнула вона, знявши затерплі руки з перекошеного обличчя. – Ми це вже знали!

Щось гнітюче заполонило її серце, усе здавалося таким заплутаним. Вона не могла впорядкувати свої безладні думки.

Джел труснув головою та поставив склянку назад на стіл.

– Ні, то було лише припущення. А тепер ми знаємо це напевне.

– А якщо вона здалася? – зненацька на Ніку нахлинуло невимовне почуття надії, вона вдихнула повітря на повні груди та завмерла, наче в очікуванні якогось дива.

– Не думаю. Аврея просто вирішила притаїтися на деякий час. Принаймні, поки все не владнається. Зрозумій, вона прагне довершити справу предка. – його впевнений голос зруйнував усі її раптові сподівання.

Ніка важко зітхнула, розуміючи, що просто так вони Авреї не спекаються.

– Тобто знайти спосіб переходу.

– Саме так. – підтвердив Джел, тарабанячи пальцями по столі.

– Значить, Аврея повернеться. – вона була цілком розгублена та спантеличена. Крім цікавих новинок, цей світ приніс для неї ще й розчарування та небезпеку. Але Ніка бажала йти до кінця, навіть якщо для неї він виявиться не досить оптимістичним. Головним було захистити Лору від божевільних науковців.