Слава ЗСУ!

На якусь мить Джеліос завагався.

– Ми не впевнені у цьому. Вона може знайти інший вихід.

– Про що ти? – Ніка округлила очі. Що ще могла вигадати злісна Аврея? Невже у неї назрівав якийсь план?

– Ми довго розмірковували і вирішили, що ти і Лора можете бути не єдиними, хто здатен здійснювати перехід. – його голос був аж занадто неспокійним.

– Отже, вона може знайти собі іншу жертву. – обличчя Ніка заціпеніло від напруження, вона притиснулася до столу та схватилася пальцями за скатертину.

– Цілком можливо. – припустив він, напруживши чоло.

– Це проблема. Більше ніхто не повинен постраждати від її рук. – вона несвідомо потягнула скатертину, і порожня склянка, що стояла на ній, беззвучно впала на підлогу. Ніка нахилилася, щоб побачити що сталося зі склянкою і чого не було чути брязкотні розбитого скла. – Що це? – здивувалася вона, вирячившись на купку сірого пилу розкиданого по підлозі, саме на тому місці де впала склянка.

– Не переймайся цим, я потім приберу. – Джеліос байдуже махнув рукою.

– Куди поділася склянка? – не вгавала вона.

– А ось ти про що! Це новий винахід Зака – спеціальне скло, що не розбивається, а перетворюється на цілком безпечний порох. Він вигадав це тоді, коли я ледве не поранився розтрощеними скляними пробірками. Ти пам’ятаєш той день? – в його очах з’явилося дивне замішання.

– Так. – майже не ворушачи губами, прошепотіла Ніка. Вона не любила згадувати той легковажний вчинок з роликами, що мало не коштував їй життя та здоров’я Джела.

– Е-е…Пробач. – винувато пробурмотів Джеліос, оглядаючи її спохмурніле обличчя.

– Ні. Все гаразд. – якомога спокійніше промовила Ніка та усміхнулася не досить переконливою посмішкою. – Ой, поглянь. – вона квапливо наблизилася до вікна, на вузькому підвіконні якого стояв круглий акваріум. – Ти переніс Піранью сюди? – її зацікавлений погляд зупинився на маленькій жовтій рибці, що на цей раз плавала черевом догори.

– О, так. Мені здається їй тут більше подобається. – проголосив Джеліос, стоячи в Ніки за спиною.

– А по ній не скажеш. – зненацька засумнівалася вона.

Джеліос хутенько поглянув на рибу та підстрибнув, вдаривши себе долонею по лобі.

– О, ні знову забув. – зашарілим голосом вигукнув він, і підбігши до скляної шафи, дістав звідти невеличку пластмасову банку з білою етикеткою. Потім двома кроками підскочив до підвіконня та висипав в акваріум половину вмісту баночки. Коричневі та зелені крихти розпливлися по воді, проте Піранья на це не відреагувала.

– Не ображайся, маленька. – Джел постукав пальцем по акваріуму, намагаючись розворушити байдужу рибу. – Ось і твоя вечеря! Давай! – турботливо проспівав він.

– Може вона захворіла. – тихенько мовила Ніка, спостерігаючи за дивною поведінкою жительки акваріуму.

– Ні. – швидко заперечив Джеліос. – Вона завжди так чинить, коли я забуваю годувати її вчасно. Це скоро минеться. – додав він і виявився правим. Після недовгих, але ретельних вмовлянь Піранья перевернулася в нормальне положення і почала старанно виловлювати кожну крихту.

Джеліос полегшено зітхнув та визирнув у вікно.

– Сьогодні ясна ніч. – вдоволено промовив він, дивлячись на усіяне мерехтливими зорями небо.

– Так. – погодилася Ніка. – Зірки просто чарівні. В моєму світі я вміла знаходити декілька сузір’їв.

– Я знаю! – раптово вигукнув він, змусивши Ніку здригнутися.

– Що? – її здивований погляд пересік його радісне обличчя.

– Ходімо! – Джел помахав рукою та метнувся до вхідних дверей, Ніка заінтриговано попрямувала за ним.

За кілька секунд, вони піднялися на третій поверх.

– Чому ми тут? – нетерпляче запитала Ніка, її рот витягнувся у малопомітній посмішці.

– Ти сказала, що любиш дивитися на зорі. – голосно сказав Джеліос, нагадуючи їй про власні слова.

– Ну, так… – хрипло підтвердила вона. Джеліос піднявся по маленьких дерев’яних східцях та зупинився біля низьких залізних дверей та миттю відчинивши їх, весело промовив:

– Нам туди.

Щоб пролізти у низькі двері Ніці довелося пригнутися. Вони опинилися на даху. Місто було оповите суцільною темрявою, яку освічували тисячі маленьких зірочок у нічному небі. Видовище було вражаючим.

– Оце так! – захоплено вигукнула Ніка, вдихаючи свіже повітря. – Яка краса! – її погляд був прикутий до небесних світил. Вона зробила декілька кроків вбік, Джеліос обережно схопив її руку.

– Що? – озвалася вона, хитнувшись вправо.

– Я… – він голосно видихнув повітря, слова наче застрягли у його здавленому горлі. – Я хотів сказати…Не підходь до краю даху, а то мало, що може статися.

– Гаразд, якщо ти цього хочеш. – спокійно прошепотіла Ніка, їй чогось здалося ніби він хотів сказати зовсім інше. – Це все?

Запала тривала мовчанка.

– Можливо… – нарешті озвався Джел. Ніка зібралася сісти на кам’яний виступ.

– Стривай! – він швидко зняв з себе темну куртку та розстелив її на цьому виступі. – Тепер можеш сідати.

Ніка повертіла головою, але все таки не наважилася відмовитися. Вона швиденько примостилася, а Джеліос залишився нерухомо стояти.