Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ілюзія Сну

– Я зовсім не проти. Можемо починати хоч зараз. – згодилася Ніка.

– Тоді не марнуймо часу! – він хутенько зіскочив з кам’яного виступу та легенько потягнув її за собою.

– Джел!

– Що?

– Ти забув куртку.

– О… дякую.

Розділ чотирнадцятий

Загроза

Зима. Час летів занадто швидко, здавалося, ніби вчора природа була оповита яскравими, барвами, від яких Ніка постійно мружила очі. Але сьогодні навколо панував лише сліпучий білий колір, змиритися з яким було просто не можливо.

У Пеліоні ніяких значних змін не відбулося. Аврея та її затяті посіпаки так і не з’явилися у старому будинку на лісовому пагорбі. Навіть тривалі пошуки не змогли дати належних результатів. Соллорі зникла не залишивши по собі жодного сліду. Для Ніки це стало значним полегшенням, адже тільки тепер вона була впевнена, що Лора знаходиться у повній безпеці. Проте Джеліоса Кіферона все ще не покидали сумніви, він не міг повірити, що Аврея більше не дасть про себе знати. Він був переконаний, що вона так само як і її предок Евен Соллорі хоче дослідити перехід, тому Ніка була основною ціллю, якої науковці не зречуться ні за яких умов. Зенон Рейнол не втомлювався повторювати, що все скінчено і Аврея просто здалася, тому що їй було не під силу змагатися з такими сильними супротивниками. Врешті-решт Джеліос змирився з їхньою неформальною перемогою.

В той же час у світі Ніки йшла серйозна підготовка до Нового Року. Гамір та метушня не стихали на вулицях аж до пізньої ночі, магазини були переповнені настійливими покупцями. Друзі також вирішили придбати декілька подарунків.

– Жанна, поспіши! Ти ж не бажаєш розглядати порожні полиці. – поквапила заціпенілу Жанну схвильована Діна, коли вони прямували до найкращої крамниці подарунків у їхньому містечку. Жанна обурливо скривилася, тому що була змушена відірватися від скляної вітрини, в котрій вже понад п’ять хвилин прискіпливо розглядала своє барвисте відображення. Узрівши невдоволений погляд Діни Снігур, Ніка простодушно розвела руками та впіймала теплою долонею декілька пухнастих сніжинок, що за секунду перетворилися на маленькі краплинки води.

– Це пальто робить мене вдвічі повнішою! – роздувши щоки, пирхнула Жанна, затягуючи по краям елегантне, червоне пальто, що яскраво виділялося на білому зимньому фоні.

– Що? – зненацька розреготалася Діна. – Ти чарівна, як ніколи! – голосно додала вона, обтрушуючи сніг з рукавів спортивної блакитної куртки. Жанна самовдоволено всміхнулася та повертілася на місці.

– Справді? – вона знову поглянула на своє яскраве відображення у засніженій вітрині. – Але мені все одно не подобається це громіздке пальто.

– Цього місяця синоптики обіцяють суворі морози, особливо вночі. Так, що тобі Жанна прийдеться ще трохи потерпіти, якщо не хочеш перетворитися на льодову скульптуру. Правда ж? – Діна спеціально завмерла на місці з піднятими руками, демонструючи Жанні, який вона буде мати вигляд, якщо відмовиться від пальта. Ніка завмерла і примружила очі, коли крижаний вітер повіяв їй в наморщене обличчя, а потім хутенько натягнула сіру шапку на померзлі вуха.

– Дотепно. – невдоволено буркнула Жанна, швиденько метнувшись уперед. Тепер Ніка та Діна були змушені її наздоганяти.

Нарешті вони дісталися до невеликої, проте завжди повній різноманітного товару, крамниці «Лев», де збиралися придбати святкові подарунки для їхніх родин. Всередині біля кожної стіни, розміщувалися високі дерев’яні стелажі з численними поличками, поділеними на кілька секторів, що визначали різновид товару. В окремих секторах знаходилися: керамічний та фарфоровий посуд, книги, яскраві листівки, дитячі іграшки, дрібні сувеніри та всілякі старовинні речі.

Крім трьох друзів всередині було лише п’ятеро чоловік, і це не дивно, адже до Нового Року залишилося всього якихось три дні, і більшість людей уже клопоталися в своїх домівках. Власник крамнички – доброзичливий похилого віку чоловічок з густим сивим волоссям та завжди блискучими сіро-блакитними очима, розмовляв з якимсь високим світловолосим хлопцем, що стояв спиною до входу. Струнка жінка в білім вишуканім манто тримала за руку п’ятирічну вередливу дівчинку, яка весь час намагалася вирватися з її міцної хватки та дотягтися до величенького стосу м’яких іграшок. Ще один темноволосий, кучерявий хлопець шкандибав вздовж полиць з книгами, зацікавлено розглядаючи їхні заголовки.

– Борис?! – аж занадто гучно гукнула Жанна, підскочивши доверху та гупнувши ногою по підлозі. Ніка та Діна від такої раптовості заклякли на місці, ловлячи на собі допитливі погляди усі присутніх людей. Високий темноволосий хлопець смикнув головою та повернув витягнуте від здивування обличчя в їхній бік, на його прищулених очах зблиснули великі квадратні окуляри. Побачивши дівчат, він розгублено усміхнувся і провів пальцями по коротких кучерях. Ніка також упізнала його, за стільки місяців цей хлопець ані трохи не змінився.

– Борис Кірон? – вражено озвалася Діна, що напевне також була спантеличена цією несподіваною зустріччю. Адже після нещасного випадку Борис кудись раптово зник, і про нього нічого не було відомо аж до цього моменту.

– Так це він. – спритно підтвердила усміхнена Жанна. Допитливі люди нарешті відірвали від них прискіпливі та зацікавлені погляди і переключилися на свої власні справи, Ніка знову відчула значне полегшення.

Борис квапливо взяв з полиці якусь книгу і нерішучою ходою наблизився до дівчат, чиї розширені очі були прикутими до його збентеженого та виснаженого обличчя.

– Привіт. – мугикнув він радше сам до себе чим до дівчат.

– О, привіт! Ми гадали, що ти виїхав з міста. – гучно пролепетала Жанна, проводячи пальцями по рожевій щоці та гострому підборіддю. Люди знову повитріщалися на них. Ніка прокашлялася і схилила голову.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

  10.11.2015

Книга класна )))


vk137898588 03.09.2014

дуже цікаве!!!!


anonymous856 14.11.2013

класно)


Додати коментар