Слава ЗСУ!

Вона жадібно ковтнула повітря та притисла набрякле обличчя до змокрілої подушки. Втома повністю оволоділа нею, ще одна мить і вона порине у свій власний кошмар. Тіло намагалося пручатися та протистояти інертному стану, але зморена свідомість уже позбувалася тих страхітних думок та готувалася до неминучого переходу. Ніка зуміла відчути лише раптове тепло на кінчиках зігнутих пальців.

Вона несвідомо крокувала по маленьких вуличках Пеліону, ноги рухалися, як на автопілоті. Вона не помічала ні феєричних мальовничих дерев, що майоріли різнобарвними кольорами, ні сонячного світла, що яскраво відбивалося від золотавих дахів будиночків.

Вона наблизилася до Трояндової площі, де вже не залишилося жодної пахучої квітки, лише жовті дерева майоріли біля високої колони. Ніка не думала спинятися чи сповільнювати ходу, але несподіваний голос змусив її застигнути на місці.

– Корпорація « Матерія» пропонує найбільший та найкорисніший асортимент товарів. Зробіть свій вибір і ви не пошкодуєте. Для вас лише найкраще! Хто «Матерію» обирає, той ніяких бід не знає. – Тідей Спаркс повільно походжав біля фонтану на трьох тиграх, тримаючи у руках величеньку коричневу валізу та купку якихось папірців. На його кошлатому вишневому волоссі знову стирчав маленький чорний капелюшок у вигляді пірамідки.

Ніка відчула, як її свідомість почала пробуджуватись, думки стали яснішати, а розум надмірно працювати. Вона збагнула, що це був останній шанс, який ні в якому разі не можна було проґавити.

– Привіт, Тідею! Ти пам’ятаєш мене? – закричала вона, вихорем метнувшись до нього.

– О, вітаю тебе, Нока! Як ся маєш? – з усміхненим ротом проговорив Тідей Спаркс, міцно притискаючи до грудей валізу. Він ретельно оглянув її змарніле обличчя, а потім з насторогою озирнувся навсібіч. – Щось сталося?

– У мене до тебе термінова справа, – квапливо сказала вона, ледве стримуючись від сліз. – Це дуже важливо.

– Гаразд. Для тебе Нока, я зроблю все що зможу. То в чому річ? – голосно видихнув він, помітно звузивши карі очі та поставивши валізу на бруківку біля своєї ноги.

Ніка не знала з чого почати, сумніви промайнули в голові.

– Я шукаю Джела! – випалила вона нарешті.

Тідей здивовано витягнув щелепу та відкашлявся.

– Навіщо його шукати? Він що пропав?

– Так. – коротко підтвердила вона.

Він спантеличено дивився на втомлену Ніку, і намагався щось збагнути. В його очах з’явилася неприхована підозра.

– Хм… Це що жарт? – схвильовано скривився він.

– Послухай, мені зараз не до жартів. Ти що не зрозумів? Джеліос та Зенон зникли без сліду.

– Але як? Може, їх викрали… – його голос тремтів. – А що тоді буде з нами? Треба сховатися, залягти на дно. О, ні потрібно щось робити, а не стовбичити тут! У ЩО ТИ МЕНЕ ВТЯГНУЛА? – істеричним тоном загорлав Тідей, і зачепившись черевиком за потріпану валізу, з гуркотом упав на бруківку, дрібні папірці, що він їх тримав у руці, порозліталися довкола.

Незважаючи на зацікавлені погляди перехожих пеліонців, Ніка нахилилася і міцно вхопила його за комір малинової сорочки.

– Заспокойся, тобі нічого не загрожує. – нестримано прошипіла вона, підтягуючи його доверху.

– Нас уб’ють! – нажахано рявкнув Спаркс, намагаючись позбавитися її рук.

– Тихіше! Ти лякаєш перехожих. – буркнула Ніка, випроставшись та не відпускаючи його сорочки. – Тебе ніхто не вбиватиме. – повільно проказала вона, акцентувавши кожне слово. Але на Тідея це не подіяло, він продовжував спантеличено пручатися та шморгати почервонілим носом. Ніка вже не знала, як привести знервованого хлопця до тями, тому просто потягла його до фонтану та оббризкала сполохане обличчя холодною водою.

– Ох… Це ж треба. У мене нарешті з’явилася хороша робота і зарплатня теж в принципі не погана. Життя було просто ідеальним. І тепер це все коту під хвіст! Виходить, що я повний невдаха. Ідіот! – зарюмсав він, затуливши мокре обличчя тремтячими руками.

– Тідею, ти зовсім не ідіот. – безнадійно процідила Ніка, відпускаючи затерплі руки.

– Справді? – він хитнувся вправо і кумедно заціпенів, наче кам’яна фігура.

– Ти – боягуз! Скільки тобі років? Ти ведеш себе, наче мала дитина.

– Так само як і Джелові – вісімнадцять. Нока, ти що хочеш мене образити? – набурмосився Тідей та притулив долоню до наморщеного лоба.

– Я кажу все як є. Тебе хвилює лише власне життя, і тобі начхати на решту. – розсерджено крикнула вона, інтуїтивно схрестивши руки на грудях і роззирнулася навколо.

– Ні, це всього на всього обачність. І взагалі за кого ти мене маєш? – обурився він, махаючи головою.

– Я гадала, що ти друг Джела. – голосно почала Ніка, закотивши повіки.

– Ага. В цьому ти не помиляєшся… Хоча інколи він так не думає. – процідив крізь зуби Тідей.

– Тоді, допоможи мені знайти його. Побори свій страх, – відчайдушно прошепотіла вона прямісінько йому в обличчя. – Я знаю, що ти можеш.

– Так… Я чогось надто розклеївся. Джеліос Кіферон втрапив у халепу – і я його вірний друг, прийду йому на поміч. – гордо пролепетав Тідей, піднявши руки до верху. – З чого будемо починати?

Ніка полегшено зітхнула і усміхнулася.

– Поговори з Данаєю, вона може щось знати.

Він здивовано підняв брову.

– А ви хіба не подружки?