Слава ЗСУ!

– Так, але вона зі мною не розмовляє. Довго пояснювати.

– То що все-таки з ними трапилося? Може, Джел та Зенон виїхали в інше місто, наприклад, до Аредону. Чи їх справді викрали?

– Саме це тобі прийдеться з’ясувати! – нагадала вона, тицьнувши в нього пальцем.

– О, значить я тепер щось на кшталт шпигуна чи секретного агента? – зрадів він, театрально підморгнувши та крутнувшись навколо себе.

– Що за дурниці? Ти – це ти. – хутко випалила Ніка, ляснувши себе долонею по чолі.

– Ні, я хочу мати секретне ім’я. Нехай буде чорний ворон…чи ні…а, як тобі це: яснозорий яструб або стрімкий орел.

– Тобі більше пасує помішаний фламінго, – огризнулася Ніка, дивлячись на його малинову сорочку. – Або підсмажений індик.

Тідей Спаркс вдоволено вишкірився.

– Точно, я буду сміливим фламінго, а ти відчайдушною лисицею.

– Я не хочу бути ніякою лисицею. Це тобі не гра. Зрозумій, що все аж занадто серйозно, тому не треба викаблучуватися і корчити з себе удаваного героя.

– Гаразд, що вже і помріяти не можна. – голосно зітхнув він, підперши голову рукою.

– Перейдімо до справи. Зараз ти прямуєш, до Данаї і ненав’язливо, ще раз повторюю «ненав’язливо» намагаєшся з’ясувати потрібну нам інформацію. І ні в якому разі не згадуй моє ім’я.

– Гаразд, Нока. – Спаркс дістав з кишені штанів якусь маленьку зелену пластинку і запхав її до рота. – Це жуйка…– коротко пояснив він, під її здивованим поглядом. – А як же моя робота? Я не можу все так полишити, мене звільнять. До речі, де моя валізка?

Тідей зосереджено оглянувся навколо себе.

– Тобі якась робота дорожча за старого друга? – докірливо кинула Ніка, дивлячись як Тідей схопив потріпану валізу і почав збирати з бруківки розкидані папірці.

– Чому якась? Я завжди мріяв про цю роботу!

– Ти мріяв роздавати лотерею на площі та розповсюджувати рекламу? – не повірила вона.

– А що? Це доволі перспективне діло. Колись один мій знайомий також з цього розпочинав, а зараз він головний помічник самого президента корпорації «Матерія». І в майбутньому я також планую зайняти це місце.

– От в чому справа. Тебе аж занадто хвилює кар’єрний ріст. Може ти і президентом цієї компанії хочеш стати?

– Та скільки можна! Все я згоден. – нестримано крикнув він, трусонувши головою і чорна пірамідка з’їхала йому на примружені від невдоволення очі. – Прямісінько зараз я вирушаю до Данаї. Вона часом не змінила адреси? Добре, добре, я все зрозумів, тільки не дивися на мене так.

Ніка хутенько відвела прискіпливий погляд від його перенапруженого лиця, і краєм ока узріла скриню бажань, що стояла за високою колоною Сонця в іншому кінці площі. Раптом в її голові зародилася цілком небувала ідея.

– Стривай! – аж занадто гучно крикнула вона Тідею Спарксу, який надув з жуйки величеньку зелену кульку, що зненацька луснула і прилипла йому до видовженого обличчя. – Мені потрібний маленький папірець та якась ручка.

– Гаразд. – він відкрив валізу і всадив у неї довгу руку. – Ось, тримай.

Ніка взяла фіолетовий папірчик та чорну кулькову ручку.

– Спасибі, до речі тобі пасує зелений колір. – засміялася вона, споглядаючи як Тідей ретельно намагався відірвати жуйку від підборіддя та щік. – І ще одне мене звуть Ніка. Не плутай!

– Ага. Це пречудове ім’я. Найкраще…Спасибі і тобі Нока…ой, вибач, Ніка. Це все через слабкі нерви. У мене навіть є спеціальний заспокійливий чай з різноманітних цілющих трав, і до речі, його випускає корпорація «Матерія». Хіба ж це не прекрасно? О…ну, все я побіг. Коли що, я дам тобі знати. Втім ти завжди можеш знайти мене на цій площі. Я тут працюю. Пам’ятаєш? Хоча…

Нарешті, незграбно притиснувши під рукою коричневу валізу, Тідей Спаркс помчався до Данаї Лутор вивідувати інформацію. Тим часом Ніка мерщій нашкрябала на папірці своє істинне бажання: «Знайти Джеліоса Кіферона» і звелася по сходах на гранітний постамент, де стояла кам’яна скриня бажань. Вона крутнула фіолетовий папірець у пальцях і згорнувши його навпіл, вкинула до вузького отвору, точнісінько як на поштовій скриньці. А тоді з надією прошепотіла:

– Сподіваюся ви не втрапили у якусь халепу.

Ніка не мала ні найменшої гадки де шукати Джела та Зенона. Навряд чи хтось із них появився б у знайомому їй місці. Можливо, Тідей був правий, і вони взагалі виїхали до якогось там Аредону. Або ще гірше – потрапили до рук божевільних вчених, до яких належала злісна Аврея Соллорі. Хтозна, що ще могло з ними трапитися. Їй на думку спала навіть цілком безглузда ідея: Зенон Рейнол самотужки викрав Джеліоса, аби назавжди відділити його від джерела небезпеки, тобто від неї самої. Адже, Зенон був переконаний, що Ніка становила для них усіх реальну загрозу. Але тоді чому він залишив Данаю Лутор? Хіба що вона також у таємній змові разом з ним. Ні, тут щось не збігалося. Ніка не так вже й добре знала Зенона, але їй чомусь здавалося, що він ніколи нічого не вчинить проти волі Джеліоса. Він просто не зможе так повестися, бо у ньому, попри надмірну обережність та неприховану до неї недовіру, було щось благородне. Але, все-таки вона згадала той невдалий день на річковому узбережжі, коли Зенон чітко дав зрозуміти, що ніколи не допустить, щоб Джеліос чинив дурниці. Саме ці слова, стали причиною їхнього конфлікту.

Якщо вже на те пішло, виходить, що Зенон міг бути причетний до раптового зникнення Джела Кіферона. Тепер Ніка здебільшого покладалася на себе та трішечки на дивакуватого Тідея Спаркса, що міг завжди утнути якусь необачну дурницю або просто на всього ненароком розповісти комусь про їхній план. Так, потрібно було погодитися, що він був ненадійним союзником.