Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ілюзія Сну

Ніка зосереджено затамувала подих і поволі розімкнула очі у своїй кімнаті.

Наступні дні були дуже одноманітними і вона намагалася не думати про Джела, бо тепер він був лише напівпрозорою плямою у темних глибинках її свідомості. Ніка ставилися до Пеліону, як до звичайнісінького сну, що поволі стирався з пам’яті. Тепер поміж двома світами постала помітна межа, що товстішала з кожним днем і вберігала її від мерзенних учених.

– Нікі, чому ти так довго? Я вже дістала з комірчини твої ковзани! – Лора хутенько відчинила двері і ввірвалася до кімнати старшої сестри, тримаючи у руках старенькі білі ковзани. Її довге чорняве волосся було зібрано у хвостик, що акуратно спадав на тендітне плече.

– Що? – Ніка мигцем припинила своє не надто зосереджене читання художньої книжки і повернула розгублене обличчя до усміхненої Лори, що пильно поглянула прямісінько їй у вічі.

– Сьогодні ми збиралися на сковзанку! – писклявим голосочком нагадала вона і притиснулася маленьким тілом до дверей.

Ніка байдуже кивнула.

– Так, здається…

– Ти що передумала? – прикусивши губу, спиталася Лора, в її тоненький голос просочився помітний смуток.

– Звичайно ні! – вона зробить усе, аби не розчарувати свою улюблену сестричку. – Тим паче я вже давненько не стояла на ковзанах. Давай їх сюди!

Лора обережно поклала ковзани біля її ліжка.

– О, ще одне! Ти ж не заперечуєш, якщо до нас приєднаються твої друзі: Діна, Жанна та Тім. – мелодійно полепетала вона, проводячи тендітними пальчиками по гладенькому волоссю.

– Гаразд. – не досить відверто відказала Ніка. Зараз як ніколи вона прагнула залишитися на одинці.

– От і добре. Бо я вже їм зателефонувала. І всі вони рішуче погодилися зустрітися з нами у парку на ковзанці. Рівно через годинку. – безтурботно прощебетала усміхнена Лора, а тоді Ніка почула слабкі кроки, гуркіт дверей та тишу, що навіювала їй бажаний спокій.

У парку юрмилося чимало людей. Діти галасували, метали в один одного сніжки та каталися на ковзанах на овальній льодовій платформі, що знаходилася поміж засніжених дерев біля дитячого майданчику. Жанна наполегливо повчала Тіма правильно стояти на ковзанах, а Діна захоплено спостерігала за цією забавною картиною.

– О, привіт! – загукала Лора, пошкандибавши до Діни, яка, помітивши її, весело посміхнулася та помахала рукою.

– Лора, Ніка! Ми чекали вас. Спасибі, що подзвонила! – вдячно підморгнула вона Лорі.

Жанна безтурботно потягла Тіма за руку до дівчат.

– Тіме, ти ставиш ноги занадто широко! – захекано пролепетала вона, дивлячись на його чорні ковзани та поправляючи свою коричневу шапку. – Лора, ходімо кататися, а то я вже страшенно намучилася з ним.

Тім полегшено зітхнув та розслабив обличчя, від чого воно стало значно краще виглядати – не таким кислим.

– Гаразд, я трохи відпочину.

Жанна заперечно хитнула головою та витягла губи тонкою лінією.

– Ні, ти повинен тренуватися. Я не збираюся навчати тебе вічно. Усе ми пішли. – жваво кинула вона, направляючись з Лорою до сковзанки.

Тім невдоволено шморгнув носом і провівши Жанну пильним поглядом, що зупинився на її яскраво-червоних ковзанах, озирнувся навколо.

– Е-е-е… дівчата я відійду ненадовго. – нерозбірливо промимрив він. – Тримайте це в таємниці.

Діна охоче кивнула, а тоді перевела погляд на замислену Ніку.

– Як твої справи? – поцікавилася вона, коли Тім Лаврик поквапно прошкутильгав з парку.

– Все добре.

– А як там Джеліос Кіферон?

– Хто це? – байдуже кинула через плече Ніка.

– Чорнявий хлопець з Пеліону. Ти ж сама казала… – Діна розгубилася зненацька.

Ніка зробила вигляд, що зацікавлено розглядає сніг на своїх рукавах.

– Не знаю про кого йде мова.

– Нічого не розумію. Що сталося? Ти поводишся якось дивно. – помітно зашарілася Діна, нахмуривши брови та поправляючи пальцями в’язану шапку.

– Все добре. – невдоволеним тоном повторила вона, перекосивши лице.

– Я ж бачу, що ти обманюєш! Припини це робити. Скажи нарешті, що трапилося.

– То був сон, звичайний сон. Немає ніякого Джеліоса. Я все вигадала, не треба було вірити мені.. Ти знаєш, що після загибелі Макса я не могла прийти до тями, а уявний світ здавався єдиним порятунком. А тепер все змінилося, я знову можу жити як і раніше, тому потреби у вигаданих друзях більше немає. – гарячково випалила Ніка, примруживши очі.

– Але…

– Пробач, це була просто невдала витівка.

– Але ворожка…

– Не забивай голову такими дурницями. Досить марнувати на це час.

– Гаразд… – розчаровано зітхнула Діна. – Жаль, що Пеліон не справжній, він вже починав мені подобатися.

– Так. – тихенько видихнула Ніка, перевівши примружені очі на заповнену радісними дітлахами сковзанку. Жанна та Лора весело трималися за руки, їхні обличчя сяяли щасливими безтурботними посмішками. Раптом її розгублений погляд ненароком упав на Бориса Кірона, що знаходився по той бік льодової платформи. Його кудряве волосся було сховане під дивакуватою сірою шапкою, а на червоному носі були ті самі дивацькі квадратні окуляри. Він зосереджено розмовляв з якимсь чорноволосим хлопцем у темно-синій куртці, що стояв спиною до Ніки, яка вже збиралася знову відшукати очима свою меншу сестру, але чорноволосий хлопець зненацька повернув голову і вона змогла угледіла його обличчя.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

  10.11.2015

Книга класна )))


vk137898588 03.09.2014

дуже цікаве!!!!


anonymous856 14.11.2013

класно)


Додати коментар