Слава ЗСУ!

Ні, цього просто не могло бути. Сни не стають реальністю! Тільки не її сни. Це – повний абсурд. Вона пильно дивилася на його стурбоване обличчя, поки воно знову не повернулося до нерухомого Бориса. Скільки разів вона намагалася розшукати Джеліоса у Пеліоні, але тепер він був у її світі, і їх розділювала лише звичайна сковзанка з кількома десятками галасливих дітлахів. Діна стояла з відкритим ротом, без жодної гадки, що відбувається і не зводила занепокоєних очей зі своєї заціпенілої подруги.

Ніка розгубилася, коли трійка дівчат закрили собою Джела та Бориса, вона відчула нестерпне бажання поговорити з ним, вислухати усю правду саме з його вуст. І ні в якому разі не дати йому безслідно зникнути.

– Джеліос! – гарячково заволала вона, вихором метнувшись на лід, навіть не звернувши уваги на Дінину руку, що зненацька обхватила її плече. Ноги рухалися доволі незграбно, адже Ніка вже давненько не одягала ковзани, тому їй було досить нелегко втримати рівновагу. Вона заледве проминула декілька метрів і спробувала знову спіймати поглядом Джела Кіферона, але скупчення радісних дітей завадило цьому. Ніка напружено притисла руку до голови, щоб зорієнтуватися у цьому нестерпному гаморі. Нарешті краєм ока вона знов узріла голову Бориса і затамувавши подих та зібравши усі сили подалася прямісінько до того місця.

Огрядний хлопчина у хутряній шапці, здавалося, виник нізвідки. Ніка навіть не вспіла відскочити, як він зі всього маху врізався їй у правий бік. Раптовий біль пронизав живіт, в очах потемніло, а у вухах почало дзвеніти. За найменшу долю секунди вона зрозуміла, що падає обличчям вниз. Удар був досить сильним. Її дихання урвалося, тіло оніміло, а щока, сковзнувши по шорсткій поверхні льоду, почала безжально пекти. Ніка втрачала свідомість. Темна пляма перед її очима дедалі ширшала, та затягувала у себе, наче чорна дірка. Вона вже не чула сполоханих голосів, що лунали над головою, мертва тиша повністю оволоділа нею.

Не було жодних почуттів, тут панувала лише порожнеча та дивний холод, що просочувався у найглибші закутки її, на диво, цілком спокійних думок. Біль у боку поволі слабшав, Ніка зробила великий ковток повітря, яке видалося їй доволі свіжим та й не таким холодним як на зимовій сковзанці. Потім вона повільно розплющила очі та побачила блакитне небо з невеличкою сірою хмарою, що затулила сонце. Ніка інстинктивно напружила свій мозок і зрозуміла, що лежить на землі. Відчуття були доволі дивними, в голові трохи паморочилось, а руки та ноги були дуже важкими, наче були придавленими великими каменями. Тому вона не намагалися поворухнутися. Дзвінкий шум води несподівано ввірвався до її свідомості. Ніка повільно підняла голову. Сліпучий жовтий колір на ближніх деревах змусив її примружитися.

Це було абсолютно звичне для неї місце – узбережжя біля старого кам’яного мосту, де вона появлялася вже безліч разів. Ніка відчула в голові важкість, тому знову схилила її на землю. У безперервному дзюрчанню води, почулися тихі кроки. Хтось йшов по опалому листі, яке приглушено шурхотіло. Всередині все похололо від страху, вона бажала якнайскоріше забратися звідти. Але її оніміле тіло не слухалося, тому вона була змушена беззахисно лежати на пожовклій траві, сподіваючись, що то підкрадається не хтось з фанатичних науковців, які прагнули піддати її безжалісним дослідам.

Ніка тремтіла і судорожно вдихала повітря. Вона голосно зойкнула, коли чиєсь обличчя промайнуло над її головою. А потім страх змінився розгубленістю та здивуванням. Це добродушні риси вона добре знала і могла впізнати у будь-якому стані.

– Макс! – її голос був дуже слабким та стривоженим водночас. Ніка не могла відрізнити ілюзію від реальності. Його спантеличені зелені очі несхвально оглядали її заціпеніле обличчя. – Не йди. – благально пропищала вона, сподіваючись ще трохи протримати картинку у своїй уяві. Адже Ніка добре розуміла, що це була всього на всього галюцинація від необачного удару головою об лід. Макс хутенько кивнув і залишився стояти на місці. Вона не могла збагнути, що саме змінилося у ньому, що було не так. Адже їй здавалося, що його погляд був наповнений якоюсь настороженістю до неї, якоюсь незбагненною тривогою. Раптом Ніка відчула, як її тіло почало звиватися у конвульсіях, біль у правому боці та на щоці знову дав про себе знати.

– Макс! Макс! – схвильований вереск вирвався з її перенапруженого горла. Вона примружилася і побачила перед собою знервоване обличчя Бориса, який опустився, спираючись на одне коліно і підтримував рукою її ослаблу голову. Вони знаходилися поруч зі сковзанкою, очевидно Борис переніс її сюди після падіння. Ніка відчувала під собою м’який, холодний сніг.

– Вона прийшла до тями. – полегшено зітхнув він. Прикладаючи їй до обличчя якусь пов’язку.

– Нікі! – налякано викрикнула Лора, схилившись над сестрою та протягнувши до неї тендітні ручки. – Тобі боляче?

– Я бачила, як на тебе налетів той дебелий хлопчисько! – стривожено видихнула Діна, міцно схрестивши руки на грудях, аби не гойдатися навсібіч.

– Це такий жах! – спантеличено озвалася Жанна, прикусивши нижню губу та сконфужено перекосивши лице.

Їх оточив натовп зацікавлених дітей, які голосно перешіптувалися.

– Сюрприз! – з натовпу пролунав веселий голос Тіма.

Жанна невдоволено округлила очі.

– Який?

– Очевидно невдалий. – спохмурніло видихнув Тім, стискаючи у руках великий букет червоних троянд. – Що сталося?

– Ніка вдарилася об лід. – поспіхом кинула Діна, пригортаючи до себе схвильовану Лору, яка міцно притислася личком до її блакитної куртки.

– Нічого собі. Я покинув вас лише на декілька хвилин, а ви вже об лід почали битися. Що ж це таке? – Тім поклав троянди на лід, біля Нікиних ніг.

– Так, усе. Розійдіться! Тут більше немає на що дивитися! – суворим голосом звелів Борис Кірон, махаючи руками до закляклих дітлахів, що стояли з роззявленими ротами, не відводячи від Ніки зацікавлених очей. Почулося несхвальне гудіння і натовп почав помалу розходитися.