Слава ЗСУ!

Холод ставав нестерпним, Ніка поспіхом сховала замерзлі руки до широких кишень своєї синьої куртки та зіщулила плечі. Почав накрапати дрібний дощ, який через деякий час перетворився на жахливу зливу Її розкуйовджене волосся швидко намокло та взялося прилипати до холодного обличчя. Щоб хоч якось зігрітися, вона жваво перестрибувала з ноги на ногу та прицмокувала посинілими губами.

– Ніка… – позаду вона почула доволі кволий голос, що був, наче слабким відлунням вітру. І навіть на якусь мить їй здалося, що цей голос був не чим іншим, як безглуздим витвором її уяви, але хутко обернувшись вона переконалася в іншому. Побачене, змусило її здригнутися.

Джеліос стояв непорушно всього за якихось кілька кроків, і Ніка гадала, що якщо вона витягне руку, то зможе торкнутися його змарнілого лиця. Замислений погляд Джела був спрямований не на розгублену Ніку, а кудись вдалечінь. Вона також була спантеличена його раптовою появою, адже через гучне хлюпання річки, його кроки були зовсім нечутними, саме через це він нагадував якусь примару. Його вигляд був доволі вимучений, на мокрому зіщуленому обличчі відображалася безмежна втома, а широко відкриті блакитні очі були наповнені неприхованим смутком, що поволі переростав у нестерпне страждання. Ніка відразу викинула з голови всі безглузді нарікання, які нестримно бажала висловити йому. Тепер її хвилювало лише одне питання.

– Що з тобою трапилося? – вона знервовано ворухнула онімілими губами, не зводячи уважних очей з його знесиленого обличчя.

– Немає часу на пояснення. – незворушним голосом сказав Джеліос, крутнувши головою та відкинувши з чола рукою мокре волосся. – Я прийшов тебе застерегти.

Ніка заплющила очі і ковтнула прохолодного повітря. Але це не допомогло їй утримати злість, що бурхливо виривалася на поверхню.

– Що? Спочатку ти зникаєш невідомо куди без жодного пояснення, а потім раптово з’являєшся, щоб мене застерегти! – обурливо викрикнула вона, відчуваючи неможливе роздратування.

Джеліос швидко подивився собі під ноги, намагаючись оволодіти гнівом, що виразно спалахнув у його прищулених очах.

– Ніка, тобі загрожує велика небезпека. – його вуста вимовляли слова з надзвичайною чіткістю, від чого їй стало не по собі.

– І ти прийшов про це поговорити? – з неприхованим сарказмом пролепетала вона.

– Послухай! – суворо звелів Джеліос, стривожено роззираючись навколо. Його губи міцно стиснулися, здавалося, що він на когось чекав.

– Та як ти взагалі можеш говорити про якусь небезпеку, якщо ти просто втік від неї! Що, злякався купки божевільних науковців? – збуджено рикнула Ніка, схрестивши руки на грудях для більшої впевненості у собі. Джеліос поглянув на неї пронизливим поглядом, який вона не зуміла витримати, тому мигцем опустила голову.

– Утік? Ніко, невже ти вважаєш мене боягузом? – аж занадто низьким тоном промовив він, прикладаючи чималі зусилля аби голос звучав рівно.

– Хочеш почути правду? – не вгамовувалася вона. – Чи може скажеш нарешті, що все-таки трапилося?

– Нам треба йти звідси, тут небезпечно залишатися. – вимогливо наполіг Джеліос, ігноруючи її прохання. Він знову роззирнувся, цього разу хвилювання на його обличчі тільки побільшало.

– Я не зійду з місця, навіть якщо на мене впаде метеорит! – голосно та впевнено заявила Ніка, схватившись рукою за поручень; це було на той випадок, якщо Джеліос захоче відтягти її звідти силоміць.

Він важко зітхнув і примружив очі. Схоже він вирішив все-таки здатися.

– Гаразд…я все розповім, якщо ти так цього прагнеш. – похмурість на його обличчі розтанула і Ніка знову вдивлялася у його звичні добродушні риси. – Я зник, тому що вони стежать за мною, пильнують за кожним моїм кроком. – Джел замовчав на мить, намагаючись зібрати думки до купи. – На цьому мосту не лише змінилась моя доля, тут я знайшов свій найбільший скарб. Ти повинна знати, що я ніколи не покинув би тебе за власним бажанням. Можливо, це прозвучить дещо дивно…Ніка, я не можу жити без тебе. Чому ти цього ще не збагнула? Коли ти з’явилася у моєму житті, сонце в Пеліоні почало світити для набагато яскравіше, кожен подих поруч з тобою вселяв у мене невимовне щастя. Ти не лише врятувала мені життя, Ніка – ти стала моїм життям. Тієї ночі, коли я вперше почув твій голос, світ наче перевернувся, я тільки й прагнув щоб ти завжди лишалася поруч, але твоє раптове зникнення повністю спантеличило мене. З тієї щасливої миті я почав мріяти побачити твоє обличчя, твій незабутній голос безперервно лунав у моїй голові, що паморочилася від однієї думки про тебе.

Того дня, коли ти вперше з’явилася на руїнах, де змагалися Зенон та Аврею, я сидів біля зруйнованої стіни, думаючи лише про тебе. Ніка, я й уявити собі не міг, що ти з’явишся так зненацька. І коли ти вимовила моє ім’я, моє серце ледь не зупинилося. Я не міг повірити своєму щастю. Мені навіть здалося, що це було звичайнісіньке марення, хоча воно не могло бути звичайним якщо стосувалося тебе…

Знаю, що у твоїх очах я ніколи не був героєм на зразок Зенона Рейнола чи ще там когось. Я зовсім не ідеальний, і навіть не намагаюся бути таким. Я лише прагну сказати що…

Ніка, я люблю тебе, хіба цього не видно? Я не міг сказати цих слів раніше, адже ти не бажала помічати моїх почуттів… Пам’ятаєш ми говорили про світло? Ти – вогонь всередині мене, ти –моє світло. Тепер моє життя належить лише тобі.

Повір, що я не тікав.

Джеліос чекав її відповіді.

Всередині все завмерло. Ніку не турбував ні дощ ні холод, перед нею постало лише відчайдушне обличчя Джеліоса. Ясні блакитні очі віддзеркалювали увесь світ, що її оточував.