Слава ЗСУ!

Запала тривала мовчанка. Нарешті Джеліос притулив долоню до чола, голосно видихнув повітря і продовжив як ні в чому не бувало:

– Ніка, це не просто божевільні науковці. Вони – винищувачі, їхня мета знищувати таких, як ти. Аврея та Дардон не зупиниться ні перед чим, щоб знайти тебе і Лору. – його слова змусили її завмерти та відчути пронизливий жах, що пускав по тілу електричні імпульси.

– Ні! – переполоханим голосом зойкнула вона, відчуваючи як по щокам потекли гарячі сльози, змішуючись з холодними краплинами дощу.

Як добре, що дощ завадив Джелу угледіти її сльози, хоча на його мокрому обличчі з’явилася помітна стривоженість, а рука сіпнулася, ніби він хотів пригорнути Ніку до себе, але спинився у потрібну мить.

– Вони прагнули знайти спосіб переходу, тому їм була потрібна Лора. Лише проникнувши у твій світ, винищувачі зможуть виконати свою місію. – Джел замислився на хвильку і знову роззирнувся довкола.

Ніка все ще не могла рухатися, наче вона стала частиною повітря, розчинилася на мільйони атомів. Все здавалося незрозумілим та заплутаним, таким, яким воно не повинно було бути. Її сни перетворювалися на суцільний кошмар.

– Я нічого не збагну. Яка місія? – її слабкий голос змішувався з доволі гучним плескотом води.

Джеліос зігнув руку в кулак і глибоко вдихнув повітря.

– Усунути таких, як ти – провідників.

Нарешті Ніка знову оволоділа своїм тілом, вона різко здригнулася і піднесла мокру руку до роззявленого рота.

– Як я? – її здивований тон був цілком доречним.

Джеліос кивнув і швидко перевів погляд на бурхливий потік каламутної води.

– Так. Не лише ти та Лора можете з’являтися тут. Були й інші.

– І що з ними сталося? – Ніка сподівалася, що її тремтячий голос не зможе викрити її нескінченного хвилювання, яке поволі переростало у панічний страх.

– Не переймайся, Аврея ще не встигла до них добратися. Винищувачем вона стала приблизно три роки тому, коли дізналася про… – він раптово замовчав і знову поглянув на видовжене обличчя Ніки. – Думаю ти вже й так достатньо знаєш.

Вона заперечно похитала головою і протерла рукою змокрілі очі.

– Ні, стривай! Я все ще ні в чому не розібралася! Звідки ти так багато про них знаєш?

Проте Джеліос проігнорував її питання.

– Ніка, вони вже знайшли спосіб переходу! Саме це я намагаюся тобі сказати. – аж занадто голосно випалив він.

Страх повністю оволодів нею, самовдоволене обличчя Авреї, що постало перед її очима, скривилося від люті, а бліді губи витягнулися у злісній посмішці.

– Що? – ще десь глибоко в душі Ніка сподівалася, що не так зрозуміла його слова. Але впіймавши його відчайдушний погляд, переконалася у протилежному.

– Так. Винищувачі можуть появлятися у твоєму світі тоді, коли ти не спроможна переходити до нашого! – він опустив підборіддя донизу і дозволив мокрому пасму волосся затулити блакитні очі, що були наповнені відвертим страхом.

Ніка нажахано прикусила губу і пройшлася по сірій калюжі.

– В повний місяць…

– Саме так. – швидко підтвердив Джеліос.

– Але ж це завтра! – раптом вона збагнула у якій складній ситуації вони опинилися.

Джеліос аж підскочив.

– Ну, нарешті! Тепер ти розумієш, яка небезпека загрожує тобі і Лорі. – його понижений голос був сповнений надії.

– Я не знаю що робити, вони підійшли занадто близько, тепер нічого не завадить їм завершити місію. – у розпачі викрикнула Ніка і затуливши руками обличчя, схилила голову собі на плече.

– Ти помиляєшся, ще не все втрачено. – підбадьорливий тон Джела не приніс їй значного полегшення. – Винищувачі мають слабкі місця. Тому, ви повинні затаїтися, поки ми все не виправимо.

Ніка відкрила обличчя і знервовано схватила його руку.

– А ти хоч думав про інших людей, які можуть нагодитися їм на шляху? Ні, винищувачі не повинні потрапити до мого світу. – відчайдушно випалила вона, дивлячись проникливим поглядом прямісінько йому у вічі.

– Я дізнався про них більше чим ти можеш собі уявити. До того ж винищувачі вміють визначати місце знаходження провідників.

Вона переполохано роззявила рота, а Джеліос міцніше стис її руку.

– Що? Навіщо тоді ховатися, якщо вони все одно нас знайдуть? – відчуття були нестерпними, усе змішалося докупи, у горлі пересохло, а серце нестримно калатало.

– Дослухай мене до кінця! – його напружений голос прозвучав вимогливо і зміг вивести її з гнітючого розпачу. – Вони не зможуть виявити вас. Ти не загубила той камінь, що я подарував тобі на Новий Рік. – швиденько поцікавився він, пильно роззираючись навколо.

– Та ні, він вкупі з ланцюжком, здається, лежить десь у шухляді. А що? – раптово здивувалася Ніка, потираючи вказівним пальцем підборіддя, з якого скрапував дощ. Ніка не могла збагнути, яке відношення до винищувачів мав той дивний чорний камінь.

– Це не просто прикраса, його спеціально виготовили Зак і Кора. – впівголоса пояснив Джеліос під її допитливим поглядом.

– Цей круглий камінь постійно здавався мені якимось дивним і прекрасним водночас. – замислено прохрипіла вона, згадуючи блакитний відблиск.