Слава ЗСУ!

– Запам’ятай, камінь блокує ваше місце знаходження, тому прилади винищувачів не зможуть вас виявити. Він призначений саме для цього.

– Чому ти відразу не сказав мені що це за подарунок ? – обурливо запротестувала Ніка напруживши мокре чоло. Якась дивна недовіра почала зароджуватися у її свідомості.

– Ми не були впевнені, що Аврея має спосіб вистежити тебе. Тому, я не хотів хвилювати тебе зайвий раз. – швидко виправдався Джеліос, не відпускаючи її наполегливого та підозріливого погляду.

– Все-таки ти повинен був мені розповісти! Вирішив дотягнути до останнього моменту? дорікнула вона, насупивши брови і міцно стиснувши губи. Її ноги почали бовтатися у калюжі.

– Будь ласка не переймайся цим! – його голос став цілком приємним та заспокійливим, але вона вирішила не піддаватися на це. Щоб не стало, вона повинна була втриматися до кінця.

– Я й гадки не мала, що ти можеш від мене щось приховувати. Можливо, я ще чогось не знаю? – Ніка дійсно зневірилася у своїх почуттях, все здавалося фальшивим та несправжнім. Це ніби була якась безглузда гра і не більше.

Джеліос помовкував, опустивши голову. Краплини холодної води збігали з кінчиків його волосся. Це безсумнівно означало, що він щось таїв.

– Пробач, я не можу тобі сказати. Це все заради твоєї безпеки. – нарешті майже пошепки висловив він, дивлячись на каламутну вируючу воду.

Ніка голосно зітхнула і вчепилася пальцями у своє слизьке волосся.

– Починається! – аж занадто схвильовано вигукнула вона, бажаючи перекричати шум води.

Джеліос здригнувся, його проникливі очі заплющилися на якусь мить, наче він відчув гострий проймаючий біль. Зненацька Ніка відчула невимовну провину за його внутрішні страждання, вона повільно протягнула руку і обережно доторкнулася до його плеча.

– Ніка, ми вирішили, що так буде краще! – він розплющив очі і ледь помітно усміхнувся, обстежуючи її тремтячу руку на своєму плечі. Ніка зніяковіла і стягнула руку назад, потім її обличчя видовжилося.

– «МИ» це хто? – невже це все було затією Зенона Рейнола. Ніка гадала, що він навмисне хоче спекатися її.

– «Ми» - це я і… – Джеліос раптово замовк. – Ніка, ти знаєш усе, що тобі потрібно знати.

– Цього не достатньо! – сердито запротестувала вона, почовгавши вздовж мосту. Джеліос йшов за нею.

– Цього більше чим достатньо, ти сама не тямиш, що хочеш знати. – вона чула його відчайдушний голос за своєю спиною, проте не стала озиратися, аби не бачити його розпачливого обличчя, яке вже, напевно, нетямилось від роздратування.

– Я все прекрасно розумію. Просто ти не довіряєш мені. – Ніка спинилася і глибоко вдихнула холодне повітря, відчуваючи, як її серце переповняв тягучий смуток.

– Ні, все не так, як ти гадаєш. Я ж казав, що ти найдорожча у світі мені людина. Як я можу тобі не довіряти? – Джеліос став навпроти неї і зазирнув у її пониклі очі.

– Пробач. Я в це не вірю. – вона здригнулася і відвернула від нього невдоволене обличчя.

– Ти впертіша, чим я думав. – твердо заявив він.

– То що будемо робити? Може, розкажеш нарешті, що ти так приховуєш? Джеліосе, я знаю ти не вмієш брехати. Скажи мені правду. – останнє слово Ніка вимовила дуже повільно, сподіваючись, що це хоч якось подіє на нього.

Джеліос зіщулився.

– Не можу… Я пообіцяв.

– Чому ти його покриваєш? – розпачливо пробубоніла вона, докладаючи неабиякі зусилля аби не зірватися на крик.

Джеліос хитнувся вправо і кумедно застиг на місці. В його очах спалахнув помітний переляк.

– Кого ти маєш на увазі? – нестримано процідив крізь зуби він, повільно згинаючи пальці на руках.

– Зенона Рейнола! Чи може ти ще з кимсь співпрацюєш за моєю спиною? – якісь дивні сумніви наповнили її думки.

Джеліос полегшено зітхнув, напруження щезло з його лиця.

– Хм… Зенон розповів мені про вашу зустріч на даху. Повір, він хоче тобі допомогти. – його голос був аж занадто переконливий.

– Що? – не повірила вона. – А я гадала, що Зенон хоче позбутися мене так само як і винищувачі. Крім того він щось приховує, і це безумовно стосується тебе.

– Годі, Зенон не скривдить тебе. Я надто добре його знаю. Він чудова людина. – розсерджено випалив Джеліос.

– Можливо… Але він занадто переймається тобою і зробить усе аби ти не повторив долю Біона. – вперто проговорила Ніка, схрестивши ноги.

– Я знаю, він почувається винним у тому, що не зміг врятувати мого брата, але ти тут ні до чого.

Ніка заперечно похитала головою, від чого її волосся прилипло до зіщуленого обличчя.

– Ти помиляєшся. Якщо я буду поруч з тобою, Зенон не зуміє захистити тебе. Я – загроза для вас усіх.

Джеліос важко зітхнув і схопився руками за голову.

– Будь-ласка Ніка, ти не розумієш, що кажеш. Я й сам можу про себе подбати.

– Ага. – вона іронічно посміхнулася, згадуючи як Дардон жбурляв обезсиленого Джела біля пагорбів.

– Що? – стиха поцікавився він, не відводячи блакитних очей від її замисленого лиця.

– Нічого. Я просто хочу знати, що відбувається насправді. – ще раз повторила Ніка, нахмуривши брови.

– Зрозумій, я хочу тобі сказати, але не можу. Це залежить не від мене. Пробач. – відчайдушно відказав він, споглядаючи собі під ноги.