Слава ЗСУ!

Вона примружилася і протерла обличчя долонею.

– Ні, це ти мені пробач. Не знаю що на мене найшло. Усе здається таким заплутаним… – її зізнання прозвучало дуже тихо і, здавалося, змішалося з безперервним плескотом каламутної води.

– Можливо, скоро ти дізнаєшся правду, але не я мушу тобі розповісти. – його голос значно пом’якшав.

– Тоді хто?

– Ніка! – вона знову вловила на собі його проникливий та невдоволений погляд.

– Гаразд…– нарешті змирилась вона. – Треба помислити над тим, як пережити дні повного місяця. Мені якось не пособі, цей світ дійсно стає схожим на страшний сон, який повторюється кожної ночі. Але найстрашнішим є те, що одного ранку, все може скінчитися. – навіть від однієї такої думки її зблідле обличчя перекосилося від жаху.

– Все владнається. Намагайся не думати про це, зрештою сни ніколи не закінчуються. – підбадьорливо мовив Джеліос. – Ми спробуємо зупинити винищувачів. Головне, щоб вони не спромоглися знайти тебе і Лору раніше, чим ми це зробимо.

Ніка поморщила носа та схрестила руки на грудях.

– Я нічого не збагну. Як ви збираєтеся їх спинити?

– У нас є план. Для початку ми спробуємо зачинити для них перехід, але ми можемо це зробити лише, коли вони будуть у твоєму світі. Розумієш в чому справа? В цьому і полягає наш план: дозволити їм проникнути до твого світу, адже тільки так ми спинимо їх. Для тебе і Лори це буде вкрай небезпечно, але, на жаль, ми не маємо іншого виходу. Тому, я прошу тебе бути розважливою і виконати всі мої вказівки. – він здригнувся і озирнувся довкола.

– А для чого їм знадобилася Лора? – Ніка відчула безмежну злість, яка зростала з кожною хвилиною.

Джеліос теж невдоволено скривився.

– Вони вивчали її, щоб зрозуміти, як працює перехід. І, на жаль, вони спромоглися свого. Поки що з Лорою все гаразд, але не можна дозволити їм знову відшукати її.

– Я зроблю все, щоб її захистити. – раптово викрикнула вона, витираючи пальцями мокрі очі.

– Ми впораємося. Ми зможемо перемогти. Тепер слухай, що тобі потрібно зробити. – твердо проказав Джел.

– Добре. – погодилася Ніка.

– Сьогодні, коли повернешся додому, відразу знайди чорний камінь на срібному ланцюжку та повісь його собі на шию. Щоб камінь вплинув на вас обох з Лорою, ти повинна торкатися до неї, тож не відпускай її руки. Не дозволяй Лорі відходити від тебе ні на крок. Скажи батькам, що ви будете ночувати у друзів. Обов’язково щось вигадай, ти повинна переконати їх. Цієї ночі тобі ні в якому разі не можна залишатися удома. Потім ти повинна знайти Бориса Кірона. – Джеліос не зводив з неї безутішного погляду.

– Ботаніка? – несподівано здивувалась Ніка.

На мокрому обличчі Джеліоса появилася помітна посмішка.

– Так, саме його. – чітко підтвердив він, все ще усміхаючись. – Борис допоможе тобі. Ви повинні ховатися лише одну ніч, поки ми не спинимо винищувачів. Я обіцяю, вони не зможуть завершити місію. Лише одна ніч! Не дайте їм спіймати вас. – благальним тоном висловив він.

Ніка заплющила очі і втягнула в себе прохолодне та вологе повітря, яке принесло їй якесь дивне відчуття спокою.

– Пробач, що вважала тебе боягузом, – винувато проскиглила вона. – Я й гадки не мала, що все настільки небезпечно.

– Я мусив попередити тебе, в цьому була моя помилка. – його руки сплелися докупи.

Ніка здригнулася від холоду. ЇЇ тонка темно-синя куртка промокла наскрізь.

– Ти змерзла.

– Трошки… – значно применшила вона. Від нестерпного холоду її голос почав тремтіти. Джеліос відразу все зрозумів.

– Треба знайти якесь тепле та безпечне місце поки ти не повернешся до свого світу. – дбайливо наполіг він.

– Гаразд. – без сумнівів погодилася Ніка, слухаючи як клацають її зуби.

– Ні! – нажахано вигукнув Джеліос, узрівши три розмитих силуети, що йшли до мосту. – Як вони знайшли нас?

Ніка спробувала придивитися до нечітких облич трьох силуетів, проте через густий дощ не змогла їх розгледіти.

– Це винищувачі? – пискляво запитала вона, хоча безсумнівно знала відповідь на це запитання. Джеліос схопив її за руку.

– Вам нікуди тікати, з іншого боку мосту на вас чатують мої люди! – пролунав вдоволений та грізний голос Авреї. Ніку охопив повний жах, який проймав її ще більше чим нестерпний холод. Вона озирнулася з іншого кінця мосту виднілося ще дві розмиті фігури. Вони були у пастці, Джеліос замислено зиркнув на вируючу воду. Аврея Солоррі наближалася, її силует ставав більш виразнішим. Коротке рубінове волосся іскристо виблискувало під кришталевими краплями дощу. Вона була одягнена у сіре коротке пальто та темно-червоні вузькі штани. Біля неї стояв кремезний Дардон та ще якийсь високий чоловік у чорній шкіряній куртці.

– Ніка! Ти повинна повернутися у свій світ. Негайно! – знервовано вигукнув Джеліос, проте не дуже голосно, аби його слова не долинули до винищувачів.

– Я не можу контролювати перехід! – у розпачі нагадала Ніка ще міцніше стиснувши його руку.

– Халепа, тоді залишається лише одне. Я знаю, як ти повернешся! – впевнено просопів він, дивлячись на швидку течію.

Ніка зрозуміла, що він мав на увазі. Всередині все похололо. Бурхлива вода навіювала їй фатальні думки.

– Ні!

– Я вірю, що ти зможеш! – проймаючий погляд Джела був наповнений безмежною надією та добротою. Цей погляд назавжди закарбувався у її пам’яті. – Знайди Бориса! – відчайдушно прошепотів він, підштовхуючи її до краю.

Наступної миті, Джеліос не відпускаючи її руки штовхнув Ніку з мосту. І вони обоє полетіли вниз. Десь за густою стіною дощу лунали роз'ярені крики Авреї Соллорі.