Слава ЗСУ!

– Джеліос! – несамовито верескнула Ніка, дивлячись, як він падає разом з нею. Бурхлива вода була дуже близько, ще одна секунда і вона повністю щезла б у холодному потоці. Проте на відміну від Джеліоса, Ніка не встигла зануритись у воду. Час, ніби уповільнився і вона з жахом помітила, як Джел зник під швидким убивчим потоком.

Перелякано відкривши очі, Ніка побачила свою невеличку темно-зелену кімнату. Вона ще не могла отямитись від пережитого жаху. З голови не щезали пригнічені думки. Ніка не знала, чи зможе Джеліос вибратися з річки, адже течія була занадто швидкою та небезпечною. В нього майже не було шансів.

«Ні цього просто не може статися, він зможе вибратися.» – вона подумки переконувала себе, проте це не принесло їй значного полегшення. Вона ще обов’язково побачить Джеліоса, це не була їхня остання зустріч. В душі ніби щось обірвалося, на очах почали виступати сльози.

Ніка нерухомо лежала на ліжку, ретельно розмірковуючи над тим, що сталося. По-перше, вона не розуміла, яке має відношення до цього заучений Ботанік – Борис Кірон. Чому Джеліос відправив її саме до нього? Невже їй тоді на ковзанці не привиділося, і Ніка дійсно бачила Джеліоса поруч з Ботаніком. Тоді навіщо Борис все заперечував? Вона сподівалася, що усе проясниться під час їхньої зустрічі. По-друге, Ніці було потрібно якимсь чином, не викликаючи підозр у батьків, вивести Лору з дому на одну ніч. Як це зробити до неї поки, що не дійшло.

Розділ сімнадцятий

Ботанік

На відміну від похмурого дощу, який безугавно періщив у світі Джеліоса, у її світі яскраво світило зимове сонце, що вже потрохи наближалося до лінії горизонту. Скочивши з ліжка, вона скинула з себе суху куртку та повісила її на спинку стільця, що стояв біля вікна. «Все-таки добре, що речі не псуються у тому світі». – подумала вона і похапцем склала докупки книги, які були безладно розкидані на столі. Потім мерщій підбігла до невеличкого комоду, біля ліжка, та відсунула верхню шухляду. Під старими журналами, червоною записною книжкою та ще всіляким дрібним мотлохом, вона намацала рукою гладенький круглий камінець, з срібним ланцюжком. Ніка втішно усміхнулася, коли на її долоні він проблиснув блакитним переливом. Цей блиск був схожим на безмежно глибокий та проймаючий погляд Джел Кіферона, який назавжди став невід’ємною частиною її життя. Наступної миті чаруючий камінь висів у неї на шиї, адже перш за все він повинен вберегти їх від винищувачів.

Не вагаючись, Ніка схопила зі столу білий мобільний телефон, щоб подзвонити Діні. Знайшовши у контактах рядок «Діна Снігур», вона натиснула на кнопку виклику. Через кілька коротких гудків, у телефоні почувся знайомий тоненький голос.

– Алло.

– Привіт, це я. Мені потрібна твоя допомога. – щоб не витрачати даремно часу Ніка відразу перейшла до справи.

– Щось сталося? – стурбовано спиталася Діна, голосно видихнувши повітря.

– Так… – неохоче відповіла Ніка, надіючись уникнути подальшого допиту.

– Гаразд, чим я можу тобі допомогти? – голос Діни прозвучав рішуче. На щастя Діна була однією з тих людей, які не полюбляли витягувати подробиці силоміць. Вона відразу збагнула, що це була особиста справа Ніки.

– Якщо, сьогодні хтось з моїх батьків подзвонить до тебе (А Ніка не сумніваюся, що вони подзвонять, аби переконатися, що з нею та Лорою все в порядку), скажи, що ми весело проводимо час. Вони повинні думати, що цю ніч я і Лора провели у тебе.

– Що? Це пов’язано з Пеліоном? – припустила вона, знервовано дихаючи у слухавку.

– Так. – не стала заперечувати Ніка. Все-таки вона наразила Діну на велику небезпеку, розповівши про новий світ. Ніка міцно стиснула телефон у руці, від чого її пальці затерпли та почервоніли.

– Алло, Ніка ти мене чуєш? – прохрипів уже доволі спантеличений Дінин голос у динаміку.

Ніка напружено визирнула у вікно, буцімто побоюючись, що винищувачі можуть з’явитися біля її будинку кожної миті. Вона полегшено зітхнула, коли узріла трьох дівчаток, які весело бавилися сніжками.

– Ти виконаєш моє прохання?

Ніка прикусила губу, чекаючи на відповідь Діни. Більше того вона не очікувала почути відмову.

– Звичайно, якщо це так важливо. – погодилася Діна. – Ти ж ночувала у мене раніше, скажеш батькам, що ми знову вирішили проглянути старенькі фільми. Скажеш, що мої батьки поїхали до відрядження на два дні, а мені нудно залишатися одній у дома… Сподіваюся ми все робимо правильно.

– Ти просто геній! – Ніка вподобала її раптовий план. – Спасибі, я знала, що на тебе можна розраховувати.

– Нема за що, на це і потрібні друзі. Але… якщо твої батьки схочуть, щоб я дала тобі слухавку? – раптово засумнівалася Діна. Це Ніку також збило з пантелику. Проте, в голові промайнула одна ідея.

– У тебе є диктофон? – поцікавилася вона.

– Так. А що? – здивувалася Діна, прокашлюючись.

Ніка не вірила в успіх своєї ідеї, але варто було спробувати.

– Піднеси його до телефону.

– Гаразд.

Діна зникла на пару хвилин. Ніка тим часом шаленим темпом крокувала по кімнаті та вигадувала своє повідомлення батькам.

– Усе готово. – швиденько доповіла Діна.

– Вмикай. – рішуче звеліла Ніка, у слухавці почулося приглушене клацання. – Тут дуже весело, дякую, що дозволили нам переночувати у Діни. Ми подивилися смішні мультики, Лора дуже задоволена … Обіцяю, що не будемо сидіти допізна… Бувайте! – якомога чіткіше та радісніше пробелькотіла Ніка. На всякий випадок вони записали ще декілька різних повідомлень.

– Сподіваюся вони повірять. – з надією проказала Діна.