Слава ЗСУ!

– А-а-а. – голосно застогнала вона, махаючи рукою навсібіч, надіючись, що голки самі відпадуть, проте нічого подібного не сталося. – Не будинок, а цілковита халепа.

Борис підійшов і взявши її поранену руку, підніс її до квадратних окулярів.

– Жити будеш. Всього три голки. Тобі пощастило, що цей кактус не отруйний. – іронічно пробубонів він, вправно виймаючи малюсінькі голочки.

– Отруйний? – її очі сполохано округлилися. – Лора не торкайся тут ні до чого! – схвильовано крикнула Ніка сестрі, яка зацікавлено бавилася літаками, тому не звернула на неї жодної уваги.

– Не переймайся так! В мене лише один отруйний, проте дуже красивий кактус і знаходиться він в належному місці. – Борис намагався заспокоїти Ніку, проте їй аніскільки не полегшало.

– Стривай… – зненацька вона помітила на його долоні тонкий, довгий блідий рубець. – Що це в тебе? – її питання прозвучало, коли він хутко сховав руку за спину. Його обличчя побіліло та набуло стривоженого виразу.

– Нічого. – суворо проказав він, змірявши її довгим крижаним поглядом, від якого в неї перехопило дух.

– Не може бути… – усі безладні до цього думки почали збиратися докупки.

– Що?

– Чому ти раніше мені не сказав?

– Про що ти? Я нічого не можу збагнути. – вдавано здивувався він.

Ніка заплющила очі на декілька секунд.

– Не прикидайся дурнем, Біоне.

– ЩО? – він справді почувався розгублено.

– Так… Усе сходиться. Ти його брат… Ти брат Джеліоса. – впевнено заявила вона.

– Це не…

– Стривай! – урвала його Ніка. – Тобі «привіт» від Піраньї, останнім часом вона залишається голодною.

– Ні, її потрібно весь час годувати, у неї спеціальний режим. – стурбовано вигукнув він і відразу зрозумів власну нерозважливу помилку. Ніка тріумфально посміхнулася. Нарешті таємниця походження Бориса Кірона була відкритою.

– То що? Говорити будеш? – офіційно вимовила вона, почуваючись, немов на допиті.

– Ніка, що ти хочеш почути? Так, я Біон Кіферон – брат Джеліоса Кіферона. – тяжко видихнув він, схиливши голову, через що окуляри знову з’їхали на ніс.

– Цього я і чекала. Знаєш, якби не шрам, я б не змогла до цього додуматися. Було занадто багато збігів: твоє чорне волосся та блакитні очі, вже давно давали мені привід для роздумів, потім книжка про герань, випадок на сковзанці, малюнки на стінах… на них зображений Пеліон, чи не так? І ось шрам від порізу на твоїй долоні…

– Звідки ти дізналася про шрам?

– Джел розповідав, що у день твоєї раптової смерті на твоїй руці був невеликий поріз. А у мене хороша пам’ять щодо таких подробиць. Але як таке могло статися?

Біон підняв підборіддя, наче й очікуючи такого запитання.

– Чому я живий? – в його голосі прозвучали веселі нотки.

– Так.

– Я сам до сих пір не розумію. Це доволі заплутана історія.

– Добре. Тоді чому ти помер?

– Гаразд, я розповім тобі усе, але по порядку.

Ніка кивнула.

– Усе розпочалося з того, що я почав бачити сни. Це трапилося п’ять років тому. Буде неправильно, якщо я скажу, що до цього я не бачив сновидіння, просто вони були туманними та доволі примітивними. Словом, мені снилися лише вазони, які виростали до величезних розмірів. Але п’ять років тому усе змінилося… Я до сих пір пам’ятаю свій перший справжній сон. Це була ніч, періщив страшенний дощ, а я стояв під високим деревом, намагаючись сховатися від крижаних капель. Відчуття були занадто реальним, тому я не міг розрізнити що було насправді, а що просто вигадкою. Так всю ніч, я простояв під тією зливою, а на ранок прокинувся абсолютно сухим у своєму теплому ліжку. Я не хотів розповідати Джелу про цей дивний випадок, адже усе занадто скидалося на божевілля. Спочатку я сподівався самостійно розібратися у всьому. Саме з цього моменту, я розпочав жити подвійним життям…

Так могло тривати ще довго, але одного дня я мав зустрітися з Джелом на старих руїнах. Проте він спізнювався, тому що через отруєння Даная втрапила до госпіталю. Я вже збирався, повертатися додому, коли побачив Аврею з якимсь дужим чоловіком. Спочатку я зрадів цій несподіваній зустрічі, але потім угледівши її розлюченні очі, що палали якоюсь невиправданою ненавистю, мені стало не пособі…

– Значить тебе убила Аврея. – зненацька урвала його Ніка.

– Виходить, що так. – підтвердив він. – Тоді все сталося так швидко, що я навіть не вспів збагнути, що мене убили. Пам’ятаю лише скляний червоний ніж та страшенний біль на долоні. Але, якщо я тут перед тобою, то значить я не зовсім мертвий.

– Це точно. – не вагаючись погодилася вона.

– Ми перечекаємо тут, поки Джел та Зенон управляться з винищувачами.

– Отже, я не помилилася Джеліос і справді був на сковзанці. А ти все так палко заперечував.

– Так. Я мусив це зробити.