Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ілюзія Сну

– Але як Джел спромігся потрапити до цього світу? – її голос був повністю спантеличеним.

– Подробиці будеш з’ясовувати пізніше, зараз на це не має часу. Камінь у тебе?

– Ти про подарунок? – вона вийняла з–під светра чорний камінець, що висів на шиї, Біон окинув його зацікавленим поглядом.

– Добре. – видихнув він. – Лора повинна триматися біля тебе, тільки так камінь подіє на вас обох.

Ніка поглянула на Лору, яка захоплено бавилася літачками – на її обличчі сяяла маленька посмішка.

– Підійди сюди. – звернулася вона до неї.

– Що? Нас уже знайшли? – здивувалася Лора, випустивши літачка з руки.

Ніка заперечно похитала головою.

– Ще ні, будь-ласка посидь поруч зі мною.

Лора слухняно виконала прохання сестри. Борис вдоволено кивнув. Минали години, Лора втомлено спала на колінах Ніки, яка напружено стискала холодними пальцями гладкий круглий камінець, а Борис-Біон знервовано поглядав на великий, старий настінний годинник, стрілки якого наближалися до півночі. З кожною хвилиною, його обличчя кривилося від тривоги.

– Щось сталося? – не втрималася Ніка.

– Винищувачі з’являться тут опівночі. – трохи захриплим голосом повідомив він. Тепер її схвильований погляд прикипів до годинникових стрілок.

– У нас залишилося всього п’ятнадцять хвилин. – вона міцніше пригорнула до себе Лору, яка сумирно спала, вткнувшись безтурботним личком їй в плече, навіть не здогадуючись, яка небезпека чатувала на них.

– Вони не знайдуть нас. – не досить переконливо мовив Біон, вставши зі стільця та хутенько підійшов до вузької шафи, яка стояла в одному з кутків кімнати. Він дістав з неї ліхтарика та якийсь флакон з сірою речовиною.

– Що це?

– Це на всяк випадок. – він подав їй скляного флакона. – Вміст пляшечки вип’єш, якщо будеш у безвихідному становищі.

– Навіщо?

– Це зробить тебе невразливою проти їхньої зброї.

– Але ти щойно сказав, що вони нас не знайдуть!

– Ми будемо на це сподіватися. – він затягнув щільні коричневі штори на вікнах, погасив тускле світло на двох залізних торшерах і освітив своє обличчя ліхтариком, від чого Ніка аж затіпалася. – Так буде краще. – додав він, вимкнувши ліхтарик.

Декілька хвилин вони сиділи мовчки вслухаючись у суцільну темряву. Біон голосно та напружено видихнув повітря, коли настінний годинник пробив дванадцяту. На щастя, Лора занадто міцно спала, аби почути це гучне бомкання. В кімнаті залунали кроки.

– Я вийду у дворик. Чекайте тут. – зовсім тихо повідомив голос Біона, змішуючись з приглушеними кроками. Ніка нерухомо сиділа, її тіло наче приклеїлось до крісла. Темрява навіювала страх, здавалося, ніби винищувачі притаїлися у темному кутку і чекали слушної миті, щоб вистрибнути зі свого сховища та розірвати їх на шматки. Через деякий час гримнули двері, хтось поспішно та важко дихаючи ввалився до кімнати. Це був Біон. Тускле світло ліхтаря освітило перелякане обличчя Ніки.

– Вони йдуть сюди. – захекано процідив він крізь зуби.

– Що? – Ніка раптово підстрибнула, від чого прокинулася Лора.

– Це моя помилка, вони відстежили не вас, а мене… залишайтеся тут, я спробую відвести їх якнайдалі звідси. Тримайте камінь при собі… Нам потрібно виграти час. – після цих розпачливих слів, він погасив ліхтар і блискавично вибіг з будинку, залишивши їх на єдині з безмежним страхом. Лора тремтячими пальцями вчепилася у руку сестри.

– Це ж не гра. Правда? – сполохано пискнула вона.

– Так. – підтвердила Ніка, не маючи бажання щось вигадувати, в чому не було сенсу.

Прислуховуючись, чи не лунають поблизу кроки, вона гладила Лору по голові.

– Мені страшно. – прошепотіла вона, голосно вдихаючи повітря. Її обличчя змокріло від сліз.

– Не бійся, скоро все скінчиться. – Ніка намагалася звучати переконливо.

Десь зовсім близько почулися приглушені голоси. Ніка не знала що робити. Кожної секунди винищувачі могли увірватися до будинку. Вона поспіхом зняла з шиї теплий камінь і вклала його у долоню Лори, яка тим часом тихенько схлипувала.

– Лора, ти повинна сховатися. Чуєш мене? Лора! – її голос був занадто знервованим, Лора скрутилася в неї на колінах, не бажаючи поворухнутися. – Отямся!

Лора зовсім ні на що не реагувала. Ніка потрусила її за плечі, нарешті вона пробубоніла під ніс якісь незрозумілі слова. Ніка зняла її з своїх колін та потягла за спинку крісла.

– Сиди тут! Ні в якому разі не повертайся додому! Це небезпечно. Я повернуся по тебе. Обіцяю. – намацавши у темряві своє пальто, Ніка вкинула в кишеню прозорий флакончик, який залишив Біон. Потім важко зітхнувши, метнулася до дверей просікаючи щільну темряву.

Дві невиразні постаті стояли по той бік дороги, розглядаючи сусідній будинок. Непомітно відійшовши від того будинку, де знаходилася Лора, Ніка хутко вибігла на середину дороги, щоб винищувачі змогли її побачити. Дві постаті вмить заворушилися і кинулися до неї. Різко розвернувшись, вона чимдуж помчалась вперед. Холодний вітер ринув їй в перекошене від жаху обличчя…

Розділ вісімнадцятий

Фантом

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

  10.11.2015

Книга класна )))


vk137898588 03.09.2014

дуже цікаве!!!!


anonymous856 14.11.2013

класно)


Додати коментар