Слава ЗСУ!

– Давай, не змушуй мене чекати! – гаркнула Аврея, провівши довгими пальцями по рубіновому волоссі.

– Так, статуетка була у мене, я повинна була знайти для неї безпечне місце. На жаль, це все, що я пам’ятаю. – відверто зізналася Ніка, поглянувши на круглий місяць, що визирав з-за химерних гілок. Морозяний вітер пронизував її наскрізь. Здавалося, температура значно понизилася.

– І куди ти сховала її? – не вгавала нетерпляча Аврея, міцно стиснувши щелепи.

– Я…я…не знаю. Можливо, десь в Пеліоні…

– Ти що знущаєшся з мене? Поверни статуетку, вона відкриє нам вільний вхід до цього світу. Чи може ти сховала її у себе в будинку. То для нас це не проблема, ми швидко її там знайдемо…

– Ні, там її немає, будь ласка. – заплакала Ніка, безсило борсаючись у снігу.

– Все, думаю з вами пора покінчити. – зненацька заявила Аврея і дістала кинджал.

– Ні! Не чіпай її. – нажахано вигукнув Біон і зірвавшись з місця, ринувся в бік Авреї, але Ісмон дужим ударом звалив його на землю. – Випий препарат! – кривлячись від болі, простогнав він.

Ніка засунула тремтячу руку до кишені пальта і намацала маленьку скляну пляшечку. Проте увесь її вміст перетворився на міцний лід. Вона перелякано зойкнула, коли Дардон вибив пляшечку з її онімілих пальців. Останній шанс на порятунок був втрачений. Усе тіло Ніки здригнулося, немов від електричного розряду, і пройнялося диким страхом. На якусь мить її голосне дихання урвалося, і вона відчула нестримне биття свого розпачливого серця.

– Тепер тебе ніхто не врятує! – вдоволено просичала Аврея, міцно стиснувши у руці дивний кинджал, руків’я якого почало світитися червоним світлом. Ніка примружилася, очікуючи щось жахливе та незворотне. В її безутішних думках з’явилося прекрасне місто з золотими покрівлями, від яких відбивалося сліпуче сяйво. Також перед її очима постало добродушне обличчя Джела, на якому спалахнула ласкава посмішка. Ніка також усміхнулася у відповідь. Це мав бути кінець.

– Ти помиляєшся. – спокійний, низький голос змусив Аврею сіпнутися. Ніка не розімкнула очі, тому, що вважала, що знайомий голос був лише звичайною галюцинацією у її перенапруженій голові.

– Що? Як ти тут опинився? Це немислимо. – спантеличено вигукнула Аврея, наморщивши носа та видихнувши повітря з голосним неприємним свистом. Нарешті Ніка розплющила очі і узріла перед собою Джела, який завмер на місці, наче справжнісінький міраж. Від несподіванки, Ніка прикусила губу і струснула головою, аби переконатися, що все відбувається насправді. Невимовна радість, що зненацька вибухнула у душі, поєдналася з нестерпною тривогою.

Джеліос перевів зосереджений погляд на знесиленого Біона, який безрезультатно намагався вирватися з міцної хватки винищувача.

– Ще й як можливо. Зак та Кора добре знають свою справу, чи не так. – рішуче заявив він, відкинувши довгими пальцями пасмо чорного волосся, що насунулося йому на блакитні очі, в яких віддзеркалювалися блискучі зірочки.

– Спасибі, що нагадав. Після того, як розберуся з вами, обов’язково подбаю і про них. –погрозливо висловилася Аврея, киваючи кремезному Дардону, який з хрускотом зімкнув руки в кулаки.

Джеліос театрально посміхнувся і розпрямив плечі.

– Побачимо. – сміливо сказав він, зробивши крок уперед.

Не тямлячись від страшенного хвилювання, Ніка голосно зойкнула, коли Дардон, наче роз’ятрений хижий звір кинувся на Джеліоса, який зумів прудко відскочити вбік. Це був запеклий поєдинок. Джеліос умудрився вправно відбити усі дужі удари лютого Дардона, жорстоке обличчя якого перекосилося від безмежної ненависті. Раптом Ніка вловила на собі нищівний погляд Авреї і швиденько обпершись руками об лід, спробувала звестися на ноги, але її тіло втратило рівновагу і знову гепнулося вниз. Аврея безцеремонно зареготала. Ніка затамувавши подих і зібравшись з силами, взялася повзти на середину льодової платформи. Вона сама не розуміла для чого це робить. Проймаючий сміх Авреї зненацька обірвався на найвищій ноті. Навколишню тишу порушувало лише моторошне скрипіння гойдалок. Ніка озирнулася і побачила, як Аврея хутко наближається до неї.

А далі сталося неочікуване. Біону якимось чином вдалося вирватися з рук світловолосого винищувача Ісмона і блискавично вискочити на лід. Ісмон відразу кинувся за ним, проте, напевно, через недостатній досвід перебування на слизькій поверхні, він миттєво розхитався і незграбно повалився на те місце, де з роззявленим ротом стояла розлючена Аврея. За якусь долю секунди вони обоє простягалися на сковзанці. Оскаженілий Дардон, побачивши падіння Авреї, з немислимою силою штовхнув Джела, який вдарившись об засніжений стовбур химерного дерева схилився на руки.

Біон підскочив до Ніки і допоміг їй підвестися, тим часом Дардон піднімав Аврею та Ісмона. Через декілька секунд винищувачі миттєво наблизилися і оточили перелякану Ніку та ошелешеного Біона.

– Ні! – несамовито закричала Ніка, коли червоне світло, що ринуло з руків’я кинджала засліпило їй очі. І всього єдина коротка мить їй знадобилася, аби збагнути, що убивчим для неї є не гострий кинджал, а саме багряне світло, що незвичним потоком лилося з нього. Усе навколо втратило чіткість та форму. Їхні голоси зливалися у нестерпний гучний шум, точнісінько такий, який вона чула у піщаному будиночку. Швиденько вхопившись руками за голову, Ніка почала здригатися від страшного болю, що зненацька пройняв її тіло.

– Біоне, пора. – у цьому жахливому скреготі, що безжально розтинав її мозок, Ніка змогла розібрати занепокоєний голос Джеліоса та несамовитий вереск Авреї.

– Нас зрадили. Як він посмів! НІ! – раптовий спалах білого світла знову засліпив їй прищулені очі. В її кволу свідомість увірвалася тривала мертва тиша. Час не мав ліку.

Ніка відчула, як щось дуже тепле стискало її холодну, онімілу руку. Вона поволі розімкнула повіки і побачила перед собою добродушне Джелове обличчя, що було охоплене безмежним хвилюванням. Вона судомно втягла ротом повітря, та затримала його у легенях на деякий час, а потім роззирнулася.