Слава ЗСУ!

Макс відпустив її руку і замислено покрокував вздовж напіврозваленої стіни. Ледве втримуючи рівновагу, Ніка пошкандибала за ним.

– Добре, що з тобою все гаразд, я непокоївся. – стишено кинув він через плече.

– Це ти хвилювався? – збуджено вигукнула Ніка, сердито зминаючи пальці. – Я не могла жити, знаючи, що через мене загинула близька мені людина. Без тебе все стало іншим, світ повністю змінився для мене. Ти не мусив рятувати моє життя, я мала бути на твоєму місці.

– Ніко, що ти? Тобі не судилося загинути під купою каміння, ти ні в чому не винна, це був мій вибір. – Макс Солтис раптово спинився, від чого Ніка мало не налетіла на його спину, і обернувся. Вона затремтіла від хвилювання, коли їхні розгублені погляди зустрілися.

– Смерть – це ти називаєш вибором? – зусиллям волі вона змусила себе опустити очі.

Макс невдоволено пирхнув.

– Врятувати дорогу мені людину, ось що я маю на увазі. До того ж ще раз повторюю, що я живий. – дещо різкіше, ніж йому б цього хотілося, сказав він і міцно стис губи.

Ніка помітно заметушилася, а потім, схрестивши руки на грудях, застигла на місці.

– Але, як все це розуміти? Чому ти тут?

– Я люблю проводити час на цих старезних руїнах. Крім того, сьогодні я ще й зустрів тут свого друга Джела.

– Так. Ми справді потоваришували. Це Максіон допоміг вибратися мені з річки. – утрутився в розмову Джеліос, що стояв до цього принишкло, обпершись об стіну.

– Максіон? – здивувалася Ніка.

– Ага, тепер це моє ім’я.

Ніка кивнула, а потім уточнила:

– Я маю на увазі, як ти опинився у цьому світі? Невже ти також міг здійснювати перехід?

Він помітно зіщулився, наче згадував якісь неприємні речі.

– Саме так, хоч це і нелегко пояснити, але я також міг переходити до цього світу, проте вважав, що це були звичайні сни. Таких, як ми не багато, тому тут майже ніхто не знав про нас. Після своєї загибелі я опинився тут, і можна сказати, це сталося випадково, так не повинно бути. За таких обставин перехід вдається не всім, достеменно нікому не відома причина чому це відбувається. Винищувачі досліджували мене ще до моєї смерті, коли вони довідалися, що я більше не здатен здійснювати перехід, то зажадали позбутися мене. Очевидно, я більше не був їм потрібен, але Аврея не дозволила вчинити це. Вона переконала інших, що я ще можу бути корисним. Отже, щоб зберегти собі життя, я повинен був стати одним із них. Я до сих пір не збагну чому Аврея Соллорі так вирішила, інколи навіть здавалося, що вона відчувала щось до мене, тому і не дозволила іншим мене убити. Це рішення далося мені не легко. Зрештою, я повинен був зберегти собі життя. Навряд чи я зміг би пережити ще одну смерть.

Ніка вхопила його, притиснуту до голови, руку.

– Ти все зробив вірно, життя важливіше понад усе, тим паче одним ти вже пожертвував.

Макс похитав головою, від чого світле волосся затулило йому зеленкуваті очі.

– Ні, я не повинен був погоджуватись, не такою ціною. – його обличчя набуло спантеличеного виразу, проте глибоко вдихнувши повітря, він продовжив далі. – Щоб зробити мене винищувачем, вони здійснили певний, як на мене доволі безглуздий, ритуал. Спочатку мені повідали про якогось божевільного вченого, який хотів помститися синові за його зраду, тому почав убивати таких як ми. Історія полягала в наступному: Кожен з роду Авреї Солоррі зв’язаний обов’язком вистежувати та знищувати всіх хто прибуває з інших світів. Її предок Евен Соллорі був великим вченим, він фанатично досліджував провідників. Проте ніхто не вірив в існування інших світів подібних до їхнього. Він прагнув довести це, знайшовши спосіб переходу для звичайних людей. Але майже всі його спроби не давали бажаного результату, Евен майже зневірився у власних силах, він був близько до того аби покинути всі його досліди. Та раптом він довідався, що його єдиний син Стенор здатен здійснювати перехід. Ця новина відкрила для нього нові можливості, він почав проводити досліди на Стенорі…

– Виходить, що він зробив з власного сина піддослідного кролика. – з неприхованим жахом вимовила Ніка.

– Розумієш, мета повинна виправдовувати засоби. А для такого божевільного вченого, як Евен Солоррі жертва єдиного сина була незначною. Він просто марив ідеєю знайти перехід. Проте Стенор не виявив ніякого бажання допомагати батькові у його нісенітних експериментах. В один прекрасний день він зібрав речі та перебрався до Аредону. За однією версією Евен зумів знайти сина та продовжити свої досліди, яких Стенор, на жаль, не витримав. Принаймні відомо те, що Стенора знайшли мертвим у Аредоні.

Ніка сіпнулася, згадуючи стареньку статтю у пожовклій газеті, що її Джеліос знайшов у будинку винищувачів. Максіон притримав її за плече, напевне, боячись, що вона може зомліти.

– Потім мені вручили кинджал з червоною скляною рукояткою. Усе здавалося якимось нездоровим маренням, я вважав їх цілковитими психами. В кінці церемонії вони сказали, що передали мені кровний обов’язок і тепер я остаточно став одним із них.

Ще одною їхньою ціллю було потрапити до мого світу, тому винищувачі ставили досліди на тих хто міг здійснювати перехід. Працювали вони здебільшого вночі, коли провідники могли з’являтися у Пеліоні. Нашим завданням було вистежити їх, за допомогою спеціального радару та привести до будинку, де була розташована стара лабораторія. Для піддослідних, звичайно, все було сном, вони нічого не могли запам’ятати. Це могло тривати і далі, я з жахом спостерігав, як винищувачі експериментували над провідниками, проте не міг нічого вдіяти. Піддослідні ставали схожими на зомбі, їм безжалісно промивали мозок, копирсалися у їхній підсвідомості, бажаючи знайти спосіб переходити. Наскільки мені відомо усі їхні дослідження не здвинулися з мертвої точки. Аврея просто не тямилась від люті, вона весь час змушувала працювати нас, більш чим ми були того спроможні.