Слава ЗСУ!

Трохи пізніше ти змусила мене добряче похвилюватися, коли раптово побачивши мене у вікні зірвалася з кам’яного карнизу. Це просто везіння, що Джеліос успів вчасно спіймати тебе.

Інша наша зустріч відбулася поблизу річки. Я стояв на березі пильно обмірковуючи, як завадити Авреї дізнатися спосіб переходу. Раптом ти просто з’явилася з повітря і нерухомо скорчилася на землі. Я не знав, що сталося, тому мав необачність приблизитися до тебе. На цей раз ти змогла чітко побачити моє обличчя. Це було доволі ризиковано. Я навіть не встиг нічого сказати, як ти знову розтанула в повітрі.

Розділ двадцятий

Прощання

Ніка поглянула на незворушного Джеліоса.

– Значить Борис твій брат, а я так довго не могла цього збагнути. Ви дійсно схожі, лише характери у вас дещо різні. – примітила вона, пригадавши, що Бориса вважали заученим ботаніком.

– Так, Борис справжнє наукове диво, він міг будь-кого здивувати своїми знаннями, хоч інколи мені це докучало. – відверто зізнався Джеліос. – Я був дуже радий дізнатися, що він живий і знову його побачити, але боюся більше цього не станеться. – засмучено мовив він, кинувши погляд собі на руки, які міцно сплелися докупи.

– Але ж Борис може повернутися сюди. – здивовано висловила вона.

Макс заперечно хитнув головою.

– Ні, це не можливо, він лишиться там назавжди, так само як і я тут. – на його обличчі з’явився помітний смуток. Його слова здавалися незрозумілими.

– Але ж я можу повертатися. – відчуваючи на своїй шкірі холодний дотик вітру, прошепотіла вона.

– Ніка ти жива, на відміну від нас ти можеш жити в обох світах. Точніше могла, твоє повернення стало для нас великою несподіванкою. Але думаю це не надовго, Зак та Кора виправлять помилку. – Макс обережно зазирнув їй у розгублені вічі.

– Ні, не робіть цього. Я хочу бути разом з вами! Ви не можете зачинити перехід проти моєї волі, це не справедливо. – у відчаї випалила Ніка, схиливши голову набік, від чого русяве волосся затулило її побіліле лице.

Макс хутко скривився, ніби узрів перед собою якусь огидливу і брутальну картину.

– Ти справді цього хочеш? Вдень будеш жити одним життям, а вночі зовсім іншим?

Ніці здалося, ніби її кров застигла у жилах. Невже вони і справді вважали, що вона воліє назавжди залишити Пеліон. Ці холоднокровні слова засмутили її ще більше.

– Так, я хочу заплющувати очі і опинятися у цьому дивовижному світі. Невже це так погано? Джеліосе, чого ти мовчиш? – кисло проскрипіла вона. Якби вони відчували бодай частиночку того, що лежить в неї на душі…

– Не думаю, що цей світ значно відрізняється від того, в якому ти живеш. – засумнівавшись, процідив крізь зуби Джеліос.

– Тут мої друзі, цього достатньо для мене. Як ви не розумієте я не можу покинути Пеліон. – Ніка була ошелешена їхньою реакцією, її серце міцно стискалося.

– Навіть, якщо ти залишишся, це не зможе тривати довго. Постійні переходи виснажать тебе, усе може скінчитися набагато гірше. – суворо відмітив Макс, голосно зітхнувши.

– Усе скінчиться погано, якщо ви не дозволити мені залишитися тут! Я не хочу йти… – вона намагалася аби її голос звучав якомога вимогливіше.

– Пробач, ми вже все вирішили, так буде краще для тебе. Звичайно, мені важко тебе відпускати, але я змирився. Це – для твого добра, сподіваюся ти зрозумієш. – Макс кілька секунд дивився собі під ноги, а потім скоса зиркнув на Джеліоса, що раптово спохмурнів.

– Ні, будь ласка, ні… – раптове сум’яття заполонило її голову. – Максе, я не зможу знову тебе втратити. Не хочу, щоб це повторилося вдруге. Я не зможу жити спокійно, знаючи, що більше ніколи не побачу вас. Невже цього ви мені бажаєте: страждань до кінця життя? – відчайдушно прошепотіла Ніка, більше не маючи змоги стримувати свої бурхливі емоції, які так невпинно виривалися назовні. Якоюсь частиною своєї свідомості вона розуміла, що скоро все скінчиться наче це і справді був лише туманний сон.

– Ти не сказав їй? – Джеліос нервово поглянув на раптово закляклого Макса, який почав напружено розмірковувати над чимось.

– Ще не встиг, хоча думаю в цьому вже немає необхідності. – швидко виправдався Макс, примружуючи зелені очі, що були наповнені якоюсь дивною загадковістю.

– Але вона повинна знати! – наполегливо вигукнув Джел. Голосно видихнувши повітря, він повернувся назад до Ніки і зміряв її довгим розпачливим поглядом.

– Навіщо? Це вже не має значення! – обурено застогнав Макс, різко зігнувши пальці на правій руці. На якусь мить Ніці здалося, що він збирається накинутися на Джеліоса, тому вона швиденько хитнулася і зробила декілька кроків уперед. На щастя, її сподівання виправдалися і хлопці тепер зацікавлено оглядали її схвильоване обличчя. Зніяковівши, Ніка притулила руки до грудей, зробивши вигляд, наче захищається від стрімкого вітру, що розхитував верхів’я дерев і змушував пожовклі листки падати додолу.

– Ми чинимо неправильно, якщо їй не розповіси ти, тоді я це зроблю. – знову запальним тоном почав Джел Кіферон, втупившись у Макса вимогливим поглядом. На їхніх обличчях застигла помітна напруженість.

– Та годі вам! Припиніть це негайно Про що йде мова? – Ніка не стерпіла їхнього суперечки і вчепилася за синю куртку Джела, який втративши на мить рівновагу, незграбно хитнувся вправо і ледь не опинився на землі. Ніка достатньо швидко зреагувала і відсахнулася від нього. Джеліос полегшено зітхнув і випрямив зігнуту спину.